Місто кісток - Кассандра Клер

– Знекровлення, – сказав Джейс, вражений. – Яке рідкісне слово.

– А ти рідкісний…

– Т-с-с-с, – перебив її він. – Не можна лаятися в церкві.

– Ми ще не в церкві, – пробурмотіла Клері, йдучи за ним кам’яною доріжкою до подвійних вхідних дверей. З найвищої точки вигадливо вирізаної кам’яної арки над дверима на відвідувачів дивився застиглий ангел. Загострені шпилі чорніли на тлі нічного неба. Клері зрозуміла, що цю саму церкву вона бачила раніше, тієї ночі, з МакКарен-парку. Вона закусила губу.

– Здається, це якось неправильно – зламати замок на дверях церкви.

У місячному світлі профіль Джейса був спокійним.

– Я і не збирався, – сказав він, поклавши стило в кишеню. Він узявся своєю тонкою загорілою рукою, вкритою, мов мереживом, білими павутинками шрамів, за двері трохи вище від засувки. – В ім’я Конклаву, – сказав він, – я прошу дозволу увійти в це святе місце. В ім’я Битви, яка ніколи не закінчується, прошу дозволу використовувати Твою зброю. І в ім’я Ангела Разіеля, я прошу Твого благословення на мою місію проти темряви.

Клері уважно дивилася на нього. Він не ворушився, хоча нічний вітер задував йому в очі волосся. Хлопець кліпнув, і коли Клері вже збиралася щось сказати, двері плавно зі скрипом відчинилися. Перед ними був темний, прохолодний, порожній простір, освітлений вогниками свічок.

Джейс відступив.

– Після вас.

Коли Клері увійшла досередини, її огорнула хвиля холодного повітря із запахом каменю і свічкового воску. Тьмяні ряди лавок розтягнулися аж до вівтаря, а біля дальньої стіни стояла прямокутна підставка зі свічками, що горіли, як грядка жаринок. Дівчина раптом зрозуміла, що, крім Інституту (що насправді не враховується), вона ніколи раніше не була в церкві. Клері бачила фотографії, бачила інтер’єр церков у кіно і в аніме, де вони часто з’являлися. Місцем дії одного з її улюблених аніме була церква, де служив жорстокий священик-вампір. Вважається, що всередині церкви людина почувається в безпеці, але дівчина так не думала. Химерні силуети, здавалося, погрожували їй з присмерків. Вона здригнулася. Помітивши це, Джейс зазначив:

– Кам’яні стіни не пропускають всередину спеку.

– Справа не в цьому, – сказала вона, – знаєш, я ніколи раніше не була в церкві.

– Ти була в Інституті.

– Я говорю про справжню церкву. Де правлять служби.

– Справді. Ось неф з лавами. Тут під час служби сидять люди. – Вони пройшли далі. Їхні голоси луною відбивалися від кам’яних стін. – А тут, де ми стоїмо, – апсида. Ось вівтар, де священик здійснює таїнство Причастя. Він завжди на східній стороні церкви. – Джейс опустився на коліна перед вівтарем, і на мить Клері здалося, що він молиться. Високий вівтар з темного граніту був задрапований червоною тканиною. За ним виднілася щедро прикрашена золотом запрестольна композиція з фігурами святих і мучеників. Над їхніми головами були золоті диски, що правили за німби.

– Джейсе, – прошепотіла вона. – Що ти робиш?

Юнак швидко водив руками по кам’яній підлозі, збиваючи пальцями пил, наче щось шукав.

– Шукаю зброю.

– Тут?

– Як правило, її ховають біля вівтаря. Вона зберігається тут для нас на випадок надзвичайної ситуації.

– Це що, якийсь договір з католицькою церквою?

– Не зовсім. Демони на Землі існують відтоді, відколи з’явилися ми. Вони поширилися по всьому світу, в різних формах: грецькі деймони, перські деви, індуїстські асури, японські оні. У більшості систем вірувань певним чином включені як існування демонів, так і боротьба з ними. Мисливці за тінями не схиляються до єдиної релігії, і, своєю чергою, всі релігії допомагають нам у нашій боротьбі. Я міг би так само легко піти по допомогу до єврейської синагоги чи синтоїстського храму, чи… Ось воно.

Він витер пил, і Клері опустилася на коліна поруч із ним. На одному з восьмикутних каменів перед вівтарем була вирізьблена руна. Клері розпізнала її так само легко, наче прочитала слово англійською: «нефіліми».

Джейс вийняв стило й доторкнувся до каменя. Той зі скреготом відсунувся. Перед ними була темна ніша, посередині якої стояв довгий дерев’яний ящик. Джейс підняв кришку і з задоволенням розглядав акуратно складені всередині предмети.

– Що це? – запитала Клері.

– Пляшечки зі святою водою, благословенні ножі, сталеві та срібні мечі, – сказав Джейс, викладаючи зброю на підлогу, – дріт з електруму, не дуже потрібний у нашому випадку, але завжди добре мати про запас, срібні кулі, амулети захисту, хрести, зірки Давида.

– О Боже, – зітхнула Клері.

– Я сумніваюся, що він би помістився.

– Джейсе… – Клері була приголомшена.

– Що?

– Мені здається, що недоречно так жартувати у церкві.

Він знизав плечима.

– Я не дуже віруюча людина.

Клері подивилася на нього з подивом.

– Ти не жартуєш?

Юнак заперечно похитав головою.