Вода і камінь. Книга 3. Мірабель - with love anellaya
Книга Життя, Корона, Священна Вода у Колбі і Священна Блискавка в Колбі чекали свого часу, аби стати основою незнаної досі епохи, нового світу. Природа і Почуття об’єднали свої сили в одну суцільну матерію, яка охопила велику частину всесвіту, стаючи все більшою і більшою. Їх любов була такою безмежною, що навіть без половини дару Священної Води у Колбі їм вдалося створити цілий світ. Але як я колись вже казала, для такої величної справи потрібна не менш велична жертва. Природа і Почуття принесли присягу один одному у вічному коханні, подарувавши частинки своїх елементів. Елементи, власне, і стали основою нового світу, що колись назвуть Елемстоуном. В них сконцентрувалася вся енергія, яка підтримувала життя світу і оберігала його від руйнування і знищення.
Смерть не вірила своїм очам. Вона і гадки не мала, як це – кохати до безтями, до такої нескінченності, що ці почуття були сильнішими ніж елемент Вищих Духів. На її очах зникали Природа і Почуття, а вона лише зіщулилася, аби не дивитися на яскраве сяйво, після якого настала тиша. Океан все ще був спокійним, хоча він став світком створення Елемстоуна. Якби я таке побачила, точно впала б без свідомості.
-Як це… можливо?- Прошепотіла Смерть, схилившись над безоднею.- Я ж забрала велику силу елемента. Як?
А виявилося, що кохання буває і таке. Щоправда, мрія Смерті все ж таки збулася. Елемстоун не став ідеальним світом, де Природа і Почуття були б щасливі. Навпаки, він приніс їм лише чергове розчарування у людях і вигнання з власного світу Святими. Але і це ніщо порівняно з тим, як люди вчинили з їх безмежним коханням, змусивши один одного сумніватися у власних почуттях. Як думаєте, чи дізнаються вони одного дня правду?
А от Смерть розлючено повернулася у Потойбіччя, руйнуючи і знищуючи все на своєму шляху. Образа назавжди лишилася у зав’явшому серці, але змиритися з цим – було єдиним порятунком від вічного страждання. Вона заховала дзеркального близнюка Священної Води у Колбі далеко в своєму царстві і довгі тисячоліття не згадувала про нього, зрозумівши одного разу, що слід все забути і продовжити жити далі, катуючи злі душі. Смерть знала, що в неї із самого початку не було шансу, але тепер вона хотіла ніколи не згадувати про свою жалюгідну спробу зруйнувати найвеличніше кохання в історії. Смішно, що це вдалося звичайній Валентійці, яка наступні століття провела у пошуках Троянди.
І нехай ця історія і дійшла до наших днів як дитяча казка перед сном, щось правдиве у ній все ж було. А, можливо, це все була суцільна правда.
З любов'ю, Анеллая
