Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

Одні за одними вони проминули троє дверей, схожих на шкірясті мембрани. Айра відкривав прохід, торкаючись сенсора долонею, — тоді мембрана змінювала колір із чорного на опалово-рожевий. Щоби пройти крізь неї, треба було рухатися дуже плавно: у відповідь на різкі рухи мембрана застигала, стаючи геть нездоланною, і тоді перехожий застигав у ній, як у бетоні. Мерзотне відчуття.

Перед четвертими дверима — діафрагмою — забарилися. Від доторку до сенсора металева діафрагма здригнулась, і високий дитячий голос сказав трохи ніяково:

— Перепрошую, Консуле, три секунди тому світова рада відкликала ваші виняткові повноваження. Нема рішення. Рада бажає розглянути ваші аргументи ще раз. Нема рішення.

— Це дарма, — тихо пробурмотів Айра.

І щільніше притиснув руку до сенсора.

Якусь хвилю Крокодил бачив, як рука Айри проростає десятком зелених пагонів, як паростки-щупальця вживляють себе в метал. Потому мана зникла. Голос системи замовк на півслові, сенсор потьмянів, діафрагма розкрилася.

— Ось і нема більше дороги назад, — сказав Айра собі під ніс. — Як удатно… Ходімо.

Тут було неймовірно сухо й надзвичайно тихо. Крокодил уразився, яким шумним може бути людський організм: стукіт серця, звук дихання, ледве чутні зітхання кишечника здавалися тепер оглушливими.

У центрі великого темного простору стояла прозора сфера, і в ній, повільно пересуваючись, плавали жовті вогні. Це видовище гіпнотизувало; вогні завбільшки з велике яблуко рухалися по зовнішній спіралі вгору й по внутрішній спіралі донизу, і було їх кілька десятків, не менше.

— Це і є стабілізатор? — не втримався Крокодил.

— Це аварійна лампочка, — крізь зуби процідив Айра. — Стабілізатор іззовні…

Консул стояв тепер ближче за всіх до центру простору. Його численні тіні рухалися, химерно мінилися на стіні маківки, на вигнутій поверхні, вкритій знаками, стрілками, символами й кресленнями. Хто залишив ці. письмена, для кого? Інструкції інженерам-ремонтникам? Але ж інженери Раа не вміють лагодити стабілізатор…

Двері-мембрана за їхніми спинами повільно темніли, з опалових перетворюючись на чорні. Прибульці стояли на різній відстані від світильника, їхні тіні пересувалися по нерівній стіні, зливаючись, перетікаючи, ніби віддзеркалення в залізному вигнутому люстрі.

Айра перевів погляд із Крокодила на Тимор-Алка й назад. Став спиною до світла, обличчям до тіней, і здійняв руки; тіні підвели руки, короткі й довгі, прямі й дугасті — залежно від кривини поверхні, на яку падали цієї миті.

— Ось я — ідеальний образ, тіні — втілення. Проекції на матерію. А де Творець?

— Творець — це світло, — хрипло сказав Тимор-Алк.

Айра задоволено кивнув:

— Прийнято… Ми можемо входити зараз — чи треба кілька хвилин для підготовки?

— Зараз, — рівно озвався Тимор-Алк.

— Андрію?

— Зараз, — Крокодил сковтнув.

— Починаю зворотний відлік. Десять, дев’ять, вісім, сім…

Голос Айри лунав безпристрасно, ніби він знову був на острові, оточений підлітками, охочими скласти Пробу.

— Шість, п’ять, чотири…

Крокодил намагався затамувати подих, не оглушувати себе й інших шелестом повітря в ніздрях і гортані. Та, ледве добившись відносної тиші, починав задихатися.

— Три. Два…

— Одну хвилину, Консуле.

Крокодил здригнувся. Айра замовк, не закінчивши лічити; над аварійним світильником, над плавучими вогнями виникла нова тінь — ніби хтось бавився фотошопом і змайстрував силует із диму й брудного снігу.

— Бюро взяло на себе зобов’язання перед громадою Раа, — сказав чужий і виразний голос. — Ви перебуваєте в осерді упущеного стабілізатора. Чи немає у вас наміру пошкодити його?

— Ні, — сухо озвався Айра. — Такого наміру нема й не може бути.

— Перепрошую, Консуле. У разі, якщо ваші дії нестимуть загрозу стабілізатору, як Бюро має це сприймати? Як відмову від співпраці чи як нещасний випадок?

— Як нещасний випадок, — помовчавши, сказав Айра.

— Чи повинне Бюро усунути загрозу стабілізаторові в разі, якщо така загроза все-таки виникне?

Айра мовчав майже хвилину. Крокодил злякався, що той узагалі не відповість.

— Так, — глухо сказав Айра. — У разі, якщо загроза стабілізаторові виникне, вживайте заходів, які вважатимете за потрібні.

— Ви розумієте, що такі заходи потягнуть за собою припинення індивідуальних життів трьох людей, що перебувають усередині об’єкта?

— Так, — цього разу Айра не вагався. — Чи можу я попросити поради?

— На жаль, Консуле, в ситуації, що склалася, Бюро не може радити вам, — силует здригнувся й трохи змінив обриси. — Прощавайте.

І силует зник. Жовті світні кулі продовжували свій плавний, заворожливий рух.

— Починаю зворотний відлік, — помовчавши, сказав Айра. — Десять, дев’ять, вісім…

Крокодил заплющив очі. Йому раптом стало легко, набагато легше, ніж було до появи представника Бюро; якісь знаки були розставлені на місця, якісь коліщатка зчепились, і частинки мозаїки склалися точно й просто. «Річ не в страху, — сказав собі Крокодил. — Річ у тому, заради чого його долаєш. Я подолав страх смерті, тому що є речі важливіші, ніж моє життя. Айра подолав страх помилитись, тому що є речі цінніші, ніж його правота. А Тимор-Алк… хлопчині важче, ніж нам, разом узятим, тому що ні я, ні навіть Айра не можемо уявити всіх страхів хлопчика, який наполовину Тінь, але й він переступив через страх — а скільки він разів через нього переступав перед нашими очима ще тоді, на острові. Він пан сам собі, цей метис. Він тут справедливо».

— …Три, два, один. Нуль.

Задрижало повітря.

Усі тіні, які відкидав у цю хвилину Крокодил, відшарувалися від стіни й пішли йому назустріч, щокроку набуваючи об’єму.

— Дихаймо, — здалеку, ніби з туману, долинув голос Айри. — Не забуваймо дихати.

Крокодил втягнув у себе повітря ротом і відчув, як висихають, тріскаються губи.

І він увійшов у свої тіні, як у ріку.

Шуміла вода, але не заспокійливо, а радше тривожно. Віддалік гуркотів