Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

І він устав, за старою звичкою не торкнувшись руками опори.

Ні звуку не долинало знизу. У лісі мерехтіли бліді вогні; Крокодил дивився, як Айра спускається сходами, як він виходить із будинку, як іде, не озираючись і не прощаючись, і гілля змикається за його спиною.

— Айро! — крикнув Крокодил. Його голос відлунням озвався в лісі.

Нема відповіді. Темрява.

— Махайроде! Тобі для твого проекту все ще потрібен донор? — крикнув Крокодил.

У домі заворушилися. Щось тихо сказав Тимор-Алк.

Хитнулися гілки. На галявинці, освітленій сяйливим небом, виник Айра:

— А ти роздумав повертатися на Землю? — він казав голосніше, ніж було потрібно, ніби закликаючи весь ліс бути свідком.

— У мене двадцять мільйонів років, щоб повернутися, — тихо сказав Крокодил. — Я встигну, як ти гадаєш?

— Договір активовано.

Вода холодила долоні. Крокодил поглянув на Айру, потім повільно витягнув руки з чаші. У глибині промайнув короткий текст; Крокодил читав його раніше.

— Добре, — сказав Айра. — Тепер слухай. Раа, як ти знаєш, напередодні катастрофи. Матерія перероджується. Ідея виривається на свободу, але це викривлена, нездорова ідея.

Крокодил повільно кивнув:

— Уперше ви стали їсти м’ясо. І тим порушили задум Творця: ні боротьби, ні насилля, ні крові. А тепер що?

— Ми не знаємо. Припущень — тьма-тьмуща. Стабілізатори багато сторіч силоміць утримували Раа в неприродній для неї системі. Весь цей час Раа не відповідає задумові Творця… Так, ні боротьби, ні насилля, ні крові. Майже. А таки нема відповідності задумові! Утім, ми відволікаємось, Андрію.

Тимор-Алк солідно кивнув: так, мовляв, відволікаємось.

— Тепер про наші плани, — Айра мигцем поглянув на хлопчину. — Ніхто не збирається помирати. Ми повинні вжити оперативних заходів і за їхніми підсумками видати рецепти Світовій Раді, як зберегти баланс матерії на Раа.

— Так, — Крокодил обережно струсив долоні.

— Та загроза життю існує. По-перше, це стабілізатор: ми будемо поратися з матерією в осерді пристрою, за справність якого відповідає Бюро. Ми не знаємо, як Бюро сприйме наші дії.

— Невже Бюро може…

— Повторюю: ми не знаємо. Мені теж здається, що Бюро не стане нас ліквідовувати. Та це всього-на-всього припущення.

Тимор-Алк кивнув ще раз. Він сидів навпроти Крокодила, стрімко подорослішалий, у чорному форменому комбінезоні, з посвідченням громадянина на ланцюжку поверх подвійної нагрудної кишені. Тимор-Алк усе це знав; інструктаж був призначений персонально Крокодилові.

— Та головну загрозу становить не Бюро, — вів далі Айра. — Там, куди ми потрапимо, ризики не підлягають оцінці.

— А куди ми потрапимо? — Крокодил чемно дочекався паузи.

— Наш світ матеріальний, це тінь на стіні. — Айра помовчав. — Ми повинні пройти в інший світ, той, що відкинув цю тінь. Первинний. Там знайти когось або щось, хто чи що має зв’язок із Творцем. Зрозуміти або побачити, в чому конфлікт матерії та ідеї на Раа. Краще — якщо буде рецепт розв’язання конфлікту. Гірше — якщо не буде, але однаково добре.

— Це ж маячня! — не витримав Крокодил.

Подорож до потойбіччя, на зустріч з Аїдом. Чи політ на повітряній кулі за хмари, де сидить Бог і дає на все відповіді.

— Айро, — сказав Крокодил тоном нижче. — Я знаю, що на Раа присутність Творця — ніби науковий факт, а не релігійний постулат. Але те, що ти кажеш, — це…

Він затнувся. Навпроти сидить хлопчик, народжений від уявного батька. І сам Крокодил кілька днів тому бачив кишіння в червивій масі, що була настільки матеріальною, аж ніздрі досі пам’ятають цей сморід…

Айра терпляче чекав, за виразом Крокодилового лиця споглядаючи його внутрішній монолог. Дочекався, доки Крокодил остаточно зіб’ється з пантелику. Кивнув:

— Тоді, на березі, пам’ятаєш? Я зробив діру в матеріальній реальності таким чином, що стало можливим потойбіччя. І я пішов… туди, пішов дуже далеко й не повернувся б, якби ти не припік мені руку. Тоді я відчув себе певніше, наздогнав утікача й повернув.

Тимор-Алк миттєво розгубив свою значущість, уривисто зітхнув й опустив очі.

— Відбудувати пошкоджене тіло легше, ніж повернути в нього душу, — після короткої паузи продовжував Айра. — Тим паче, коли за плечима — чудовий донор.

— Ти тоді не знав, що я добрий донор, — вирвалось у Крокодила.

— Та ти погодився.

— Я не знав, на що згоджуюсь.

— Але ти б погодився, якби знав.

Вода в пласкій чаші зовсім заспокоїлась. Весь гай на орбіті стояв тихо, ледве сукаючи гілками під штучним вітерцем. Там, на березі, шуміла вода, диміло в улоговині багаттячко, пісок був просочений водою і рожевою кров’ю… «Так, — подумав Крокодил. — Я би погодився, навіть якби знав».

— Дестабі, — сказав він повільно, — той, хто… дестабілізує?

— Так. Руйнує матеріальність світу у визначеній точці. Власне, саме це я збираюся вчинити всередині стабілізатора.

— І ми ввійдемо до потойбіччя?

— Здається, ніхто з нас не вмер, — Айра всміхнувся. — Отож і світ не буде потойбічним.

Крокодил схилив голову й хвилини три дивився на воду. Тимор-Алк сопів. Айра мовчав, не рухаючись і, здається, не дихаючи.

— Відповідь на одне питання, — сказав Крокодил.

— Хоч на два.

— Коли ти ходив на «той світ» по Тимор-Алка, тіло твоє сиділо на березі й мало кепський вигляд. Коли ми ввійдемо в змінену реальність — чи означає це, що наші тіла залишаться всередині супутника?

— Я не знаю, — помовчавши, сказав Айра.

— Тобто як це — не знаєш?!

— Операції з реальністю небезпечні. Зокрема й тому, що ніхто їх раніше не проводив у таких масштабах. Я можу тільки здогадуватися… снувати припущення. Я думаю, що, ввійшовши до зміненого світу, наша свідомість спроектує себе на новий носій… Ця проекція буде тілом.

Крокодил потер скроні. Тимор-Алк усміхнувся, розгублено й безпорадно.

— Нічого не зрозумів, — зізнався Крокодил. — Крім