Діти Дюни - Френк Херберт

Ірулан стисла губи. Тоді сказала:

— Фарад’н тримає в полоні твою бабусю. Тримає Дункана, а якщо ми не…

— Мене не вдовольняють твої розповіді, як це все сталося, — сказала Ганіма, повз Ірулан дивлячись на Алію. — Колись Дункан волів померти, ніж дозволити ворогам схопити мого батька. Можливо, ця нова гхолівська плоть не така сама, як…

— Дункану наказано захищати життя твоєї бабки! — скрикнула Алія, повертаючись у кріслі. — Я певна, що він обрав для цього єдино можливий спосіб! — І подумала: «Дункане, Дункане! Не передбачалося, що ти зробиш це саме так».

Ганіма, читаючи придушені нотки в голосі, глянула на тітку.

— Ти брешеш, Лоно Небес. Я чула про твоє змагання з моєю бабусею. Чого ти боїшся розповісти нам про неї і про свого дорогоцінного Дункана?

— Ти вже все знаєш, — сказала Алія, проте відчула укол страху через це неприховане звинувачення та його наслідки. Зрозуміла, що втома зробила її необережною. Встала й сказала:

— Усе, що знаю я, знаєш і ти.

Тоді звернулася до Ірулан:

— Попрацюй із нею. Слід її схилити до…

Ганіма перебила їх грубою фрименською лайкою, що шокувала, вийшовши з її незрілих уст. Негайно ж запанувала тиша, а вона сказала:

— Думаєте, що я звичайна дитина, а у вас є довгі роки, щоб зі мною працювати, і що нарешті я згоджуся. Подумай ще раз, Небесна Регентко. Ти знаєш краще, ніж будь-хто інший, скільки мені внутрішніх літ. Я слухатимусь їх, не тебе.

Алія насилу стримала гнівну відповідь, тяжко втупившись у Ганіму. Гидь? Ким було це дитя? В Алії почав наростати новий страх перед Ганімою. Чи вона теж уклала власний компроміс із життями, що дісталися їй під час переднародження?

— Ще є час, щоб ти побачила розумні причини.

— Можливо, буде час, щоб я побачила вибух крові Фарад’на під моїм ножем, — промовила Ганіма. — Очікуйте цього. Якщо я колись зостануся з ним наодинці, хтось із нас напевне помре.

— Думаєш, ти любила свого брата більше, ніж я? — з натиском спитала Ірулан. — Граєш у дурну гру! Я була для нього матір’ю, як і для тебе. Я була…

— Ти ніколи його не знала, — відповіла Ганіма. — Ви всі, крім моєї любої тітоньки, і то нечасто, вперто вважали нас дітьми. Ви дурні! Алія знає! Глянь, як тікає від…

— Я ні від чого не тікаю, — промовила Алія, проте відвернулася від Ірулан і Ганіми та глянула на двох амазонок, які вдавали, наче не чують їхньої суперечки. Вони явно були на боці Ганіми. Можливо, симпатизували їй. Алія сердито відіслала їх із кімнати. Вони виконали наказ із помітним полегшенням.

— Тікаєш, — наполягала Ганіма.

— Я вибрала такий спосіб життя, який мені відповідає, — промовила Алія та обернулася, аби зиркнути на Ганіму, що зі схрещеними ногами сиділа на ліжку. Чи можливо, щоб вона пішла на той жахливий внутрішній компроміс? Алія намагалася розпізнати ознаки цього в Ганіми, але неспроможна була нічого вичитати. «Вона побачила це в мені? — міркувала Алія. — Як вона зуміла?»

— Ти боялася бути вікном для безлічі, — звинуватила її Ганіма. — Але ми переднароджені, тож знаємо. Будеш їхнім вікном, свідомо чи несвідомо. Не можеш їм цього заборонити.

І подумала: «Так, я знаю тебе, ти — Гидь. І, можливо, піду твоїм шляхом, але поки що можу лише тобі співчувати та зневажати тебе».

Між Ганімою та Алією запала тиша, майже відчутна на дотик, яка насторожила бене-ґессеритський вишкіл Ірулан. Вона переводила погляд з однієї на другу, а тоді спитала:

— Чому так тихо?

— Я саме обдумую дещо таке, що вимагає серйозних міркувань, — промовила Алія.

— То обміркуй це на дозвіллі, дорога тітонько, — глузливо кинула Ганіма.

Алія, придушуючи розпалюваний втомою гнів, сказала:

— Наразі досить! Залишмо її, нехай подумає. Можливо, схаменеться.

Ірулан підвелася і промовила:

— І так уже майже світанок. Гані, перш ніж ми підемо, чи не хотіла б ти вислухати найновішу звістку від Фарад’на? Він…

— Ні, не хочу, — відповіла Ганіма. — І, перш ніж підете, перестаньте називати мене тим дурним зменшеним ім’ям. Гані! Це лише підтримує помилкове припущення, наче я дитина, що ви можете…

— Чого ви з Алією так раптово замовкли? — спитала Ірулан, повертаючись до попереднього питання, але зараз змінила його, додавши легких модуляцій Голосу. Ганіма розсміялася, закинувши голову назад:

— Ірулан! Хочеш випробувати на мені Голос?

— Що? — Це застало Ірулан зненацька.

— Не вчи бабцю ссати яйця, — промовила Ганіма.

— Чого не вчи?

— Те, що я пам’ятаю цей вислів, а ти ніколи досі його не чула, мало б змусити тебе пригальмувати, — відповіла Ганіма. — Це давній зневажливий вислів, він вживався, коли Бене Ґессерит тільки-но з’явилися. А як це тебе не стримає, то спитай себе, про що думали твої царствені батьки, назвавши тебе Ірулан? Чи, може, Руїнал?

Попри свою виучку, Ірулан почервоніла.

— Ти намагаєшся мене роздратувати, Ганімо.

— А ти намагалася вжити проти мене Голос. Проти мене! Я пам’ятаю перші людські спроби в цьому напрямку. Пам’ятаю це, Руїнна Ірулан. А тепер забирайтеся всі.

Проте Алія була заінтригована, потрапивши в пастку отриманої зсередини підказки, що розвіяла її втому. Вона сказала:

— Можливо, те, що я запропоную, змусить Гані змінити свою думку.

— Знову Гані! — У Ганіми вирвався тихий смішок. — Задумайся на мить: якщо я хочу вбити Фарад’на, мені достатньо погодитися з твоїми планами. Припускаю, що ти вже й здогадалася. Стережіться Гані, коли вона слухняна. Бачиш, я з тобою цілковито щира.

— На це я і сподіваюся, — відповіла Алія. — Якщо ти…

— Кров брата не можна змити, — сказала Ганіма. — Я не можу постати перед моїми коханими фрименами відступницею від цього. «Нічого не забувати, нічого не прощати». Хіба ж це не наш катехізис? Перестерігаю тебе тут і скажу це прилюдно: ти не можеш заручити мене з Фарад’ном. Хто, знаючи мене, повірить у це? Сам Фарад’н цьому не повірить. Фримени, почувши про заручини, сміятимуться і казатимуть: «Дивись! Заманює його в пастку». Якщо ти…

— Я це розумію, — промовила Алія, перейшовши на бік Ірулан. Помітила, що та вражено завмерла, вже знаючи, куди йде ця розмова.

— Отож, я б його заманила в пастку, — сказала Ганіма. — Якщо ти саме цього хочеш, я погоджуся, але ж він може й не пійматися. Якщо взамін за ці вдавані заручини, як за фальшиву монету, ти хочеш викупити мою бабусю і свого дорогоцінного Дункана, хай так і буде. Та це твій клопіт. Викуповуй їх. Але Фарад’н мій. Його я вб’ю.

Ірулан різко повернулася обличчям