Діти Дюни - Френк Херберт

Намрі витяг свій крис-ніж із піхов.

— Я нічого тобі не винен!

— Утім, Бог створив Арракіс, щоб тренувати вірних, — промовив Лето. — Я не лише продемонстрував вам свою віру, але й дав змогу усвідомити ваше власне існування. Життя вимагає диспуту. Вам дано змогу знати — завдяки мені! — що ваша дійсність відрізняється від усіх інших, тому ви знаєте, що живете.

— Непоштивість — це небезпечна гра зі мною, — сказав Намрі, тримаючи крис-ножа напіввитягненим.

— Непоштивість — найнеобхідніший складник релігії, — відповів Лето. — Не кажучи вже про її значення у філософії. Непоштивість — це єдиний доступний спосіб випробувати наш Усесвіт.

— То ти думаєш, що розумієш Усесвіт? — спитав Галлек, звільняючи місце між Лето й Намрі.

— Та-ак, — сказав Намрі, а в його голосі була смерть.

— Всесвіт може збагнути лише вітер, — промовив Лето. — Немає могутнього сидіння для розуму, що мешкає у нашому мозку. Творіння — це відкриття. Бог відкрив нас у Порожнечі, бо ми рухалися на тлі, яке Він уже знав. Стіна була порожньою. Тоді наступив рух.

— Граєш у піжмурки зі смертю, — перестеріг Галлек.

— Але ж ви обидва — мої друзі, — відповів Лето й повернувся обличчям до Намрі. — Коли ти пропонуєш кандидатуру Друга своєї Січі, хіба ж ти не вбиваєш яструба й орла, як жертви? І хіба ж не є відповіддю на це: «Бог посилає кожному чоловікові його кінець, таких яструбів, таких орлів і таких друзів?»

Рука Намрі зіслизнула з ножа. Клинок ковзнув назад до піхов. Намрі вирячив очі на Лето. Кожна січ тримала свій ритуал укладення дружби в таємниці, але це була вибрана частина цього ритуалу.

Проте Галлек спитав:

— Чи це місце твого кінця?

— Я знаю, що тобі необхідно почути від мене, Ґурні, — сказав Лето, придивляючись до гри надії та підозри на потворному обличчі. Торкнувся своїх грудей: — Ця дитина ніколи не була дитиною. Мій батько живе в мені, але він — не я. Ти його любив, а він був хороброю людиною, діяння якої переповнили високі береги. Він прагнув замкнути цикл воєн, проте не врахував руху нескінченності, вираженого в житті. Це Раджія! Намрі знає. Цей рух може побачити кожен смертний. Будь обережним зі шляхами, що звужують майбутні можливості. Такі шляхи скеровують тебе з нескінченності в смертельні пастки.

— Що мені необхідно від тебе почути? — спитав Галлек.

— Він просто грається словами, — промовив Намрі, але в його голосі було сильне вагання, сумніви.

— Я уклав союз із Намрі проти мого батька, — сказав Лето. — А мій батько в мені уклав союз із нами проти того, що зроблено з нього.

— Як? — зажадав Галлек.

— Бо те, що я приношу людству, — це amor fati[29], акт найвищого самоконтролю. У цьому Всесвіті я вибираю союз проти кожної сили, що приносить людству приниження. Ґурні! Ґурні! Ти народився і виріс не в пустелі. Твоя плоть не знає правди, про яку я кажу. Але Намрі знає. На відкритій місцевості один напрямок не гірший за інший.

— Я все ще не почув того, що мушу почути, — буркнув Галлек.

— Він висловлюється за війну й проти миру, — сказав Намрі.

— Ні, — заперечив Лето. — Мій батько теж не висловлювався проти війни. Але гляньте, що з нього зробили. Мир у цій Імперії має лише одне значення. Це утримування єдиного способу життя. Вам наказано бути задоволеними. Життя на всіх планетах мусить бути одностайним, як установив Імперіальний Уряд. Головною метою священницьких студій є знаходження правильних форм людської поведінки. Тому вони вдаються до слів Муад’Діба! Скажи мені, Намрі, ти вдоволений?

— Ні. — Ці слова вирвалися назовні щиро й спонтанно.

— Отже, ти блюзнірствуєш?

— Звичайно, ні!

— Але ти невдоволений. Бачиш, Ґурні? Намрі довів нам це. Жодне питання, жодна проблема не мають єдино правильної відповіді. Слід дозволити розмаїття. Моноліт нестабільний. Чого ж ти вимагаєш від мене єдино правильного речення? Чи такою має бути міра твого монструального судження?

— Ти змушуєш мене вбити тебе? — спитав Галлек, а в його голосі бриніла мука.

— Ні, змилосерджуся над тобою, — промовив Лето. — Пошли моїй бабці звістку, що я співпрацюватиму. Сестринство може пошкодувати через мою співпрацю, але Атрід дає слово.

— Потрібна перевірка Правдомовиці, — озвався Намрі. — Ці Атріди…

— Він матиме можливість сказати своїй бабці те, що мусить бути сказано, — промовив Галлек і кивнув головою в бік коридору.

Перед виходом Намрі зупинився і глянув на Лето.

— Молюся, щоб ми вчинили слушно, залишаючи його живим.

— Ідіть, друзі, — сказав Лето. — Ідіть і поміркуйте.

Коли двоє чоловіків вийшли, Лето впав горілиць, відчуваючи спиною холодний тапчан. Рух змусив його голову йти обертом на краю перенасиченої прянощами притомності. Цієї миті він побачив усю планету: кожне селище, містечко, велике місто, місцевість пустельну й місцевість, вкриту рослинністю. Усі форми, які тиснулися в його видіння, несли в собі інтимні взаємозв’язки з сумішшю елементів як усередині них, так і поза ними. Він бачив структури Імперського суспільства, віддзеркалені у фізичних структурах його планет та їхніх спільнот. Як гігантську розгортку всередині себе бачив те одкровення, яким він мусив бути: вікном до невидимої частки суспільства. Побачивши це, Лето усвідомив, що кожна система має таке вікно. Навіть система його самого та його всесвіту. Він, як космічний підглядач, почав заглядати у вікна.

Саме цього добивалася його бабка й Сестринство! Він це знав. Його свідомість випливла на новий, вищий рівень. Він відчував минуле у своїх клітинах, у спогадах, у архетипах, які навідували його припущення, у міфах, що його оточували, у його мовах та їхньому преісторичному детриті[30]. Це були всі форми його людського й нелюдського минулого, усі життя, якими він тепер розпоряджався, усі вони врешті-решт інтегрувалися в ньому. Він почувався як річ, піймана в приплив і відплив нуклеотидів. На тлі нескінченності він був найпростішим створінням, народження і смерть якого відбувалися майже одночасно, але був настільки ж нескінченним, наскільки й найпростішим, витвором молекулярних пам’ятей.

«Ми, люди, є формою колонії організмів!» — подумав він.

Вони хотіли його співпраці. Обіцяна співпраця принесла йому чергову відстрочку від ножа Намрі. Закликаючи до співпраці, вони хотіли розпізнати цілителя.

І він подумав: «Але я заведу їм соціальний порядок не так, як вони очікують!»

Гримаса викривила рот Лето. Знав, що він не буде таким несвідомо зловмисним, як його батько, — деспотизм з одного боку, рабство з другого, — але цей Усесвіт міг молитися за