Привид часу - Володимир Іванович Савченко
"Привид часу" - це захоплюючий роман, написаний Володимиром Івановичем Савченком, який переносить читача в таємничий світ між часовими просторами.
Головний герой цього роману, молодий і цілеспрямований дослідник, випадково відкриває дивовижний механізм, що дозволяє йому подорожувати у часі. Він опиняється в епохах минулого і майбутнього, зустрічає цікаві постаті, переживає захоплюючі пригоди і знайомиться зі складними таємницями, пов'язаними зі справжньою природою часу.
Автор майстерно використовує художні засоби, щоб передати атмосферу міжчасового простору і розкрити складні філософські та моральні питання. Роман "Привид часу" захоплює читача своїм загадковим сюжетом, несподіваними поворотами подій і запаморочливими переходами через часові стрічки.
За допомогою електронної бібліотеки readbooks.com.ua ви зможете зануритися у світ "Привида часу" безкоштовно і без необхідності реєстрації. Це захоплююче читання, яке залишить у вас незабутні враження і поставить питання про природу часу та його вплив на наше життя. Відкрийте для себе цей захоплюючий роман і дайте йому змогу відкрити нові горизонти перед вами.
ПРИВИД ЧАСУ
Пролог
КРИЖАНІ АСТЕРОЇДИ
Рустам Сінг чергував на диспетчерському пункті вантажної траси Земля — Космобуд — Венера — Меркурій останню годину.
Нічна Земля мерехтіла скупченням вогнів у містах і на шляхах африканського континенту. Червонувато-жовтий світанок підсвічував лише край Атлантичного океану. А тут, на стаціонарній орбіті, у чорному небі ще владарювало кудлате сонце. Воно нанизувало, ніби скляні намистинки, на свої промені маневрові ракети, які снували між кульовими і дисковими ангарами Космобуду.
На схід од диспетчерського супутника промені обривались у конусі ночі. Там по штучній Млечній Путі тяглася низка вогнів.
Робота була не складна: стежити на екранах і світлових табло за рухом автоматичних ракет, приймати з трас рапорти контрольних автоматів, нудьгувати, чекаючи, поки трапиться щось непередбачене, коли потрібна буде людська ініціатива (за всі чергування Рустама такого ще не траплялося), та ще весь час сваритися з тими, хто відправляв і одержував вантажі — їх ніколи не влаштовував оптимальний, розрахований машинами режим перевозки. Рустам усміхнувся. Варто було б «оптимальний» назвати якось інакше — адже цей термін ніколи нікого не влаштовує.
Тихо прогудів зумер біля телеекрана «Земля». Ну, ось, будь ласка! Рустам незадоволено підійшов до пульта:
— Диспетчер Сінг!
— Конструктор Ферро, Антарктида, Інститут вакуумного складання! — відрекомендувався лисий чоловік з розкішною рудою бородою. Було видно, що він надзвичайно обурений. — Чо-о-му досі не відправлено на венеріанські станції мої апарати променевого зварювання? — Ваші апарати… — Рустам ковзнув очима по таблиці черги вантажів. — Ваші апарати підуть післязавтра малою швидкістю.
— П-п-післязавтра?! Малою?! Я ж телеграфував на Венеру, що відправлю їх сьогодні і середньою! Ось! — Бородань помахав якимось папірцем.
— Якби ви сконструювали свої апарати трохи легшими, — зауважив диспетчер, — тоді…
— Он як?! — в голосі землянина відчувався сарказм. — А ви, юначе, самі коли-небудь займалися такою справою?
Рустаму вже минуло двадцять чотири роки, і він терпіти не міг, коли його називали юнаком.
— Не займався і не збираюсь займатися, дорогий товаришу. Променеве зварювання давно застаріло, і я, відверто кажучи, не розумію, навіщо ви відправляєте такі апарати на венеріанські будови? На Землі не пощастило застосувати?
У землянина одвисла щелепа. Він хотів щось відповісти на глузливе зауваження, та не встиг. У цю мить в диспетчерській пролунало:
— Сповіщає автомат-патруль 12! Невідоме тіло наближається з простору до середньої зони траси. Координати 69 східної, 15,5 південної…
Рустам, забувши попрощатися з землянином, підбіг до головного пульта.
— Траєкторія тіла перетинається з трасою під кутом три градуси, — чітко доповідав патрульний автомат. — На попереджувальні сигнали тіло не відповідає, ознак керованості не виявлено….
Рустам підняв палець над клавішею «Знищення метеорів», щоб випустити самонавідні атомні торпеди. («Нарешті буде про що розповісти!») і завмер з піднятою рукою.
— Швидкість тіла дев'яносто мегаметрів за секунду. Радіовипромінювання в діапазоні немає… — байдуже лунав штучний голос.
«Дев'яносто мегаметрів за секунду, майже третина швидкості світла. Тіло з іншої системи!»
Ось і стався той надзвичайний випадок, коли потрібна була людська ініціатива, коли людина мала перевершити машину в швидкості думки! У вільний від роботи час Рустам і товариші, які його зміняли, придумували «задачі» на можливі небезпечні ситуації в зоні траси і змагалися, хто швидше й краще впорається з ними. Тепер це згодилося: мозок диспетчера вмить оцінив відстань од дванадцятого патрульного автомата до траси, по якій ішли один за одним на відстані сотень кілометрів транспорти і визначив найнебезпечнішу ділянку. Дорогоцінну частку секунди, яку довелося б витратити, щоб простежити очима за світною схемою траси, було збережена Тепер треба натиснути і відпустити відповідні клавіші перемикання. Рустам затулив долонею частину фотоелементів, одночасно натиснувши плечем кілька клавіш. У цю ж мить транспорти помчали геть од небезпечного місця.
Диспетчер знову натиснув і відпустив клавішу. Од сусіднього ангара, розпустивши білі вогненні віяла, вгору рвонулися три електромагнітні автомати-перехоплювачі з анігіляційними двигунами.
Натиснути-відпустити! Дванадцятий патруль почав коректувати політ перехоплювачів, одночасно доповідаючи:
— Невідоме тіло схоже на паралелепіпед. Аналіз речовини за відбитим спектром: лід. Вага — майже тонна.
Диспетчер подав команду перехоплювачам:
— Одвести тіло від Сонця!
Лише тепер Сінг поглянув на схему траси. Там поміж світлячків ракет, що повзли наче мурахи, мимо нерухомих рубінових точок астромаяків і патрулів, електронний промінь гнав блакитну краплинку. Яскравий хвостик, що лишався після неї, свідчив про її величезну швидкість. Краплинка наблизилася до ланцюжка світлячків і на мить зімкнулася з ними. У Рустама похололо в грудях: зараз спалахне! Але крижаний астероїд пролетів у «вікно»! За ним, описавши пологі дуги, кинулися зелені рисочки перехоплювачів…
— Ух! — диспетчер витер спітніле чоло, відійшов — і зустрівся поглядом з землянином. Той усе чув.
— Дякую! — сердечно вклонився Сінг екрану.
— За що?
— Що ви нічого не сказали зопалу. Великий кристал, га?
— Дурниці! — Конструктор з Антарктиди похитав головою. — Таких кристалів не буває. Це штучне тіло. Повідомляйте по Сонячній! Швидше!
— І справді. Бувайте здорові…
Рустам повернув перемикач телевізофону на позначку «Блискавка», радіохвилі понесли його голос і зображення по всій Сонячній системі.
— Увага, люди! — Рустам намагався бути спокійним. — Тільки-но виявлено штучне тіло, яке летить від сузір'я Тельця з швидкістю 90 мегаметрів за секунду — крижаний паралелепіпед, вагою майже тонна. До нього полетіли перехоплювачі, але вони зможуть лише відвести тіло од Сонця. Пропоную послати в погоню зореліт… Увага! Стежте за сектором простору від сузір'я Тельця. Можливо, помітите щось нове. Передаю астрономічні координати…
Через двадцять чотири години спостерігачі зовнішньої обсерваторії на Плутоні помітили ще два крижані паралелепіпеди, які мчали від сузір'я Тельця. Шістдесят вісім днів треба було зорельотам, щоб виловити астероїди у просторі і доставити
