Діти Дюни - Френк Херберт
«Чому Айдаго намагався вбити себе?
Він справді намагався? Мусив розуміти, що ми йому цього не дозволимо.
Айдаго зоставався небезпечним знаком запитання».
Тийканік хотів затримати його на Салусі або ж убити. Можливо, так було б найкраще.
Фарад’н перемкнув увагу на вид спереду. Айдаго сидів на твердій лаві перед дверима апартаментів леді Джессіки. То було безвіконне фоє з ясними дерев’яними стінами, оздобленими прапорцями з пік. Айдаго сидів на цій лаві понад годину і, здавалося, готовий був чекати там вічно. Фарад’н схилився ближче до екрана. З вірним мечником Атрідів, учителем Муад’Діба, добре поводилися впродовж його перебування на Арракісі. Коли він прибув сюди, у його кроках була юна пружність. Цьому, звичайно, сприяла жорстка меланжева дієта. І та чудова метаболічна рівновага, яку завжди дарували баки тлейлаксу. Чи Айдаго справді пам’ятав своє минуле до баків? Ніхто інший, оживлений тлейлаксу, не міг на це претендувати. Якою ж загадкою був Айдаго!
У бібліотеці містилися звіти про його смерть. Сардаукари, які його вбили, відзвітували про його бойову майстерність: дев’ятнадцятьох із них зарубав Айдаго, перш ніж загинув сам. Таке тіло вартувало, аби його відіслали до регенераційних баків. Але тлейлаксу зробили з нього ментата. Яке ж дивне створіння жило в цьому відродженому тілі? Як це — бути людиною-комп’ютером на додачу до всіх інших своїх талантів?
«Чому він намагався вбити себе?»
Фарад’н знав власні таланти й не мав щодо них ілюзій. Він був істориком-археологом та добре вмів оцінювати людей. Необхідність змусила його стати експертом стосовно тих, хто йому служитиме, — необхідність і старанне вивчення досвіду Атрідів. Він розглядав це як ціну, якої завжди вимагало правління кращих. Воно потребувало точних і проникливих суджень про тих, хто стане співучасником твого владарювання. Не один правитель зазнав поразки через помилки й ексцеси своїх підвладних.
Ретельне вивчення Атрідів виявило їхній чудовий талант у доборі слуг. Вони знали, як зберегти вірність, як утримати в розумних межах запал своїх вояків.
Дії Айдаго були іншими.
«Чому?»
Фарад’н примружив очі, намагаючись зазирнути під шкіру цього чоловіка. Айдаго здавався витривалим, ніби цього чоловіка не можна втомити. Він справляв враження самодостатньої, організованої та напрочуд спаяної цілісності. Баки тлейлаксу привели в рух щось більше за людину. Фарад’н відчував це. Усередині цього чоловіка відбувався самооновний рух, наче він діяв згідно з незмінними законами, починаючи заново в кінці кожного циклу. Терпляче рухався по сталій орбіті, як планета довкола зірки. Реагував на натиск, не ламаючись, — лише переходячи на іншу орбіту, але насправді не міняючи нічого основоположного.
«Чому він розрізав собі зап’ястя?»
Незалежно від мотивів, він зробив це для Атрідів, для свого правлячого дому. Атріди були зіркою його орбіти.
«Він чомусь вірить, що, утримуючи тут леді Джессіку, я зміцнюю Атрідів».
І Фарад’н нагадав собі: «Так думає ментат».
Це додало думці глибини. Ментати помиляються, але нечасто.
Дійшовши цього висновку, Фарад’н ледь не покликав своїх помічників та не наказав їм вислати геть леді Джессіку з Айдаго. Приготувався до цієї дії, відступив.
Вони обоє — гхола-ментат і бене-ґессеритська відьма — були в цій грі влади фігурами незнаної сили. Айдаго слід вислати, бо це, без сумніву, викличе клопоти на Арракісі. Джессіку слід залишити, щоб використати її дивне знання для блага Дому Корріно.
Фарад’н знав, що веде тонку й смертельно небезпечну гру. Але він готувався до цієї можливості впродовж років, відколи зрозумів, що він розумніший та вразливіший за своє оточення. Це було разючим відкриттям для дитини, і він знав, що бібліотека — це його схованка та його вчитель.
Але зараз його гризли сумніви, і він міркував, чи подобається йому ця гра. Він вислав матір, втратив можливість здобути її поради, але її рішення завжди були небезпечними для нього. Тигри! Тренування їх було звірством, а використання — глупотою. Як же легко було за ними простежити! Має бути вдячною, що обійшлося баніцією. Рекомендація леді Джессіки напрочуд точно відповідала його потребам. Необхідно видобути з неї пояснення способу мислення Атрідів.
Його вагання почали затихати. Він укотре подумав про своїх сардаукарів, що ставали міцними та здатними дати відсіч завдяки суворому тренуванню і відмові від розкоші, які він запровадив. Його сардаукарські легіони зоставалися нечисленними, але кожен окремий солдат міг нарівні змагатися з фрименом. Тим часом від них небагато користі, доки обмеження, накладені Арракінським договором, регулюють співвідношення сил. Фримени могли б придушити їх кількісно, якщо тільки не будуть зв’язані й ослаблені громадянською війною.
Було ще зарано для битви сардаукарів проти фрименів. Йому потрібен час. Йому потрібні нові союзники серед невдоволених Великих Домів і тих Менших Домів, які тільки-но здобули владу. Йому потрібен доступ до фінансування ДАПТ. Йому потрібен час, щоб його сардаукари стали сильнішими, а фримени — слабшими.
Фарад’н знову глянув на екран, на якому з’явився терплячий гхола. Чому Айдаго хотів зараз побачити леді Джессіку? Він мав би знати, що за ними шпигують, що кожне слово, кожен жест буде записано та проаналізовано.
«Чому?»
Фарад’н перевів погляд з екрана на полицю біля панелі керування. При блідому електронному світлі бачив котушки, що містили останні звіти з Арракіса. Його шпигуни були сумлінними, він міг їм довіряти. У цих звітах було багато речей, які наповнювали його надією та приємністю. Він заплющив очі, і найістотніші пункти цих звітів постали перед ним у дивно відредагованій формі, до якої він звів вміст котушок для власного вжитку.
Відколи планета стала родючою, фримени звільнилися від тиску довкілля, а їхні нові спільноти втрачають традиційний січово-твердинний характер. За давньої січової культури фримени з дитинства заучували роту-заповідь: «Даючи знання про нашу сутність, січ формує тверду основу, з якої ти вирушаєш у світ і Всесвіт».
Фримен-традиціоналіст каже: «Глянь на Массіф», а це означає, що над усіма науками панує Закон. Але нова суспільна структура ослабила ці правові обмеження: дисципліна знизилася. Нові фрименські вожді знають лише Нижчий Катехізис предків та історію в пісенно-міфологічній формі. Люди з нових спільнот більш легковажні, відкритіші, частіше сваряться і менш піддатливі авторитету. Давні січовики дисциплінованіші, більш схильні до групових дій та до тяжчої праці; дбайливіше ставляться до своїх ресурсів. Літні люди досі вірять, що
