Діти Дюни - Френк Херберт
— Чого ти тут? — спитала вона.
— З тієї ж причини, що й ви, міледі.
Жоден зовнішній знак не зрадив приголомшливої сили цих простих слів, але вона гарячково подумала: «Він справді знає, чого я тут?» Як це може бути? Знає лише Ганіма. Невже йому вистачило даних для ментатських розрахунків? Це можливо. А якщо він скаже щось таке, що її зрадить? Зробив би він це, якби знав її причини тут зоставатися? Мусить розуміти, що за кожним їхнім рухом, за кожним словом шпигують або сам Фарад’н, або його слуги.
— Дім Атрідів опинився на тяжкому роздоріжжі, — промовила вона. — Частина сім’ї обернулася проти інших. Ти був одним із найвірніших слуг мого Герцога, Дункане. Коли барон Харконнен…
— Облишмо Харконненів, — сказав він. — Це був інший вік, а ваш Герцог мертвий.
І він задумався: «Чи знає вона, що Пол розповів мені про кров Харконненів у жилах Атрідів?» Це було великим ризиком з боку Пола, проте ще сильніше прив’язало до нього Дункана Айдаго. Потрібна для цього довіра була цінністю, велич якої насилу можна собі уявити. Пол знав, що люди барона заподіяли Айдаго.
— Дім Атрідів не помер, — промовила Джессіка.
— Що таке Дім Атрідів? — спитав він. — Ви Дім Атрідів? Алія? Ганіма? Чи це люди, що служать цьому Домові? Дивлюся на цих людей і бачу, що за їхніми словами ховається відбиток тяжкої праці! Як вони можуть бути Атрідами? Ваш син слушно сказав: «Труд і гоніння — ось доля всіх, що підуть за мною». Я порушив би це, міледі.
— Ти справді перейшов до Фарад’на?
— Чи й ви не зробили цього, міледі? Хіба ж ви не прибули сюди, аби переконати Фарад’на, що шлюб із Ганімою розв’язав би всі наші проблеми?
«Він справді так думає? — міркувала вона. — Чи це сказано для пильних шпигунів?»
— Дім Атрідів завжди за своєю суттю був ідеєю, — промовила вона. — Ти знаєш це, Дункане. Ми купуємо вірність, платячи за неї вірністю.
— Служба людям, — глузливо сказав Айдаго. — Аххх, я часто чув, як це вимовляв ваш Герцог. Навряд чи йому спокійно лежиться в могилі, міледі.
— Ти справді вважаєш, що ми так низько впали?
— Міледі, хіба ж ви не знаєте, що існують фримени-бунтівники, які називають себе «макі[24] Внутрішньої Пустелі», — вони проклинають Дім Атрідів, ба навіть Муад’Діба?
— Я чула звіт Фарад’на, — сказала вона, намагаючись здогадатися, до чого він хилить.
— Це щось більше, міледі. Більше за звіт Фарад’на. Я чув їхнє прокляття. Ось воно: «Хай спалить вас вогонь, Атріди! Щоб не мали ви ні душ, ні духів, ні тіл, ні тіней, ні магії, ні костей, ні волосся, ні голосу, ні слів. Хай не буде у вас ні могили, ні дому, ні нори, ні гробниці. Хай не буде у вас ні саду, ні дерева, ні куща. Хай не буде у вас ні води, ні хліба, ні світла, ні вогню. Хай не буде у вас ні дітей, ні сім’ї, ні насліддя, ні племені. Хай не буде у вас ні голови, ні рук, ні ніг, ні поступу, ні насіння. Хай не буде вам місця на жодній планеті. Хай вашим душам ніколи не буде дозволено виринати з глибин, нехай ніколи не будуть вони серед тих, кому можна жити на землі. Ніколи не побачите ви Шай-Хулуда, а будете зв’язані та приречені на найбільшу гидь, і ваші душі ніколи не ввійдуть у світло хвалебне, навіки віків». Таке це прокляття, міледі. Можете уявити собі таку ненависть фрименів? Вони відсилають усіх Атрідів ліворуч, до проклятих, до Жінки-Сонця, повної пекельного вогню.
Джессіка здригнулася. Айдаго, без сумніву, промовив ці слова з тією ж інтонацією, яку почув у справжньому проклятті. Навіщо він озвучив його Домові Корріно? Вона могла уявити обуреного фримена, страшного у своєму гніві, що стоїть перед своїм племенем, кидаючи древнє прокляття. Чому Айдаго хотів, щоб Фарад’н це почув?
— Ти привів сильний аргумент за шлюб Ганіми та Фарад’на, — промовила вона.
— Ви завжди мали спрощений підхід до проблем, — відповів він. — Ганіма — фрименка. Вона може вийти лише за того, хто не платить ні фай — водяної данини, ні податку за охорону. Дім Корріно віддав усю свою власність у ДАПТ вашому синові та його спадкоємцям. Фарад’н існує лише з ласки Атрідів. І згадайте: коли ваш Герцог підняв стяг Атрідів на Арракісі, що він сказав? «Я тут — тож тут я і залишуся». Його кості досі там. І Фарад’н мусив би жити на Арракісі, а його сардаукари теж.
Айдаго махнув головою від неприпустимості самої думки про такий альянс.
— Є таке старе прислів’я, що проблему можна чистити шар за шаром, як цибулю, — холодним тоном відповіла Джессіка. «Як він сміє ставитися до мене протекційно? Хіба що це спектакль для пильних очей Фарад’на».
— Я ніяк не можу уявити, щоб фримени та сардаукари помістилися на одній планеті, — промовив Айдаго. — Це той шар, якого не зчистити з цибулі.
Їй не сподобалися думки, які слова Айдаго могли викликати у Фарад’на та його радників.
— Дім Атрідів усе ще є законом у Імперії! — різко промовила вона. І подумала: «Невже Айдаго хоче, аби Фарад’н повірив, що може повернути собі престол без Атрідів?»
— О так, — сказав Айдаго. — Я й забув. Атрідівський Закон! Витлумачений, звичайно, Священництвом Золотого Еліксиру. Досить мені заплющити очі, аби почути, як ваш Герцог каже мені, що справжнє володіння завжди здобувається й утримується насиллям або загрозою вдатися до нього. Удача веде куди завгодно, як співав колись Ґурні. Мета виправдовує засоби? Чи це я переплутав прислів’я? Що ж, байдуже, чи кулаком у кольчужній рукавичці відкрито розмахують фрименські легіони або сардаукари, чи він приховується в Атрідівському Законі, — кулак там однаково є. І цей шар цибулі не зчиститься, міледі. Знаєте, я питаю себе, якого кулака вимагатиме Фарад’н?
«Що він робить?» — міркувала Джессіка. Дім Корріно поглинув би цей аргумент і зловтішався ним!
— Ти думаєш, що Священництво не дозволить Ганімі побратися з Фарад’ном? — ризикнула Джессіка, намагаючись здогадатися, куди ведуть слова Айдаго.
— Дозволить їй? Підземні боги! Священництво дозволить Алії все, що вона постановить. Може й сама вийти за Фарад’на!
«Чи не сюди він закидає невід?» — подумала Джессіка.
— Ні, міледі, — сказав Айдаго. — Не про це йдеться. Населення Імперії не може відрізнити правління Атрідів від правління Звіра Раббана. Люди щодня помирають у підземеллях Арракіна. Я пішов геть, бо не міг уже ні години більше
