Покохати відьму - Костянтин Артемович Когтянц

class="book">Арфіаль. Як не дивно, читання чужих думок і передавання своїх – принципово різні процеси, причому друге набагато легше й не призводить до утворення стійких зв'язків між душами. Те, що сталося з нами, – це, звичайно, виняток зі всіх можливих правил, але, наприклад, настрій своєї хазяйки якірець зі стажем звичайно відчуває безпомилково – навіть не бачачи її.

…Принц зітхнув, важко сів на подушку, обвів оком кімнату.

– Я прийшов тому, що ви, високорідна пані, нерідко знаходите зовсім несподівані виходи… – Помовчав і рубонув навпростець: – 3 пасток! Річ у тому, що сьогодні, прямо в палаці арештовано всіх офіцерів-найманців, усіх до одного! їх заманили нібито на нараду: найманці завжди підтримують порядок під час свят.

Пані присвиснула, як хлопчисько.

– Чуло моє серце, що план занадто простий!

Гарні-Ла заперечно похитав головою.

– Якби вони розгадали план, я б тепер був не тут. І не брали б сотників, адже вони взагалі не втаємничені, – у змову посвячені тільки командир полку і його заступник. Я отримав, – нехай пізно, але отримав, – вірогідну звістку, що найманці повинні під тортурами зізнатися, ніби їх підкупили вбити короля під час огляду. І обмовити півстолиці. Ми вдаримо вночі, перед світанком. Горян, лицарів Братства Булави, інших могх прихильників у місті не так мало. До речі, якщо благородний лицар Хайн-Лорі приєднається до нас, то я цієї послуги ніколи не забуду. Але, Морі!.. Високорідна пані!

Якось він різко виправився, – невже думає мене обдурити?

– Може статися те, чого я боявся, чого чекав роками. У нас не вистачить сил перекрити всі виходи зі столиці, багато з наших ворогів і, можливо, хтось із принців зуміє втекти. Я не хочу домашньої війни, ти ж знаєш. Але й виходу іншого не бачу.

Арфіаль мовчала, але несподівано для них обох заговорив я:

– Ваша Величносте…

Навмисно я так сказав – щоби принц зрозумів: я на його боці. Все я зрозумів, і важко це, але… Але Арфіаль хоче його перемоги, серйозно хоче, а раз вона хоче, то і я.

– Ваша Величносте, чи можу я дізнатися, хто, крім вас, має права на престол?

М-м, не скажу, який з нього король буде – це Пані видніше, – але в душі він точно король: ТАК глянув, ніби я й не людина зовсім. Мовляв, комаха, а туди ж – питання ставить.

Арфіаль. А що він про вас знав, лицарю?…

– Відповідай, Гарні. Він даремно не запитає.

– Питання вельми заплутане. Після смерті мого батька було три перевороти й тиха гризня. Урешті повноцінних принців просто не залишилося. Визнаними членами династії, крім мене й мого брата…

Арфіаль. Єдинокровного брата.

– …є п'ять осіб, але їхні батьки, хоча й належали до панівного дому, самі не царювали, так що з точки зору закону мої права безперечні. Але вирішуватиме, на жаль, не закон.

– Чи могли б ви домовитися з кимось із принців? Не дивіться на мене так, Ваша Величносте, я розумію, що «корона одна»… Але є ж такі, кому мати її однаково не світить?

Гарні-Ла вимучено посміхнувся:

– Звичайно. І знайти спільну мову з деким – річ можлива. Але яка ж допомога від тих, у кого немає прихильників?

– З ваших слів випливає, що коли… – Я натужно ковтнув. Тутешній король мені не зробив нічого поганого. – Якщо швидко вбити короля, то його прихильники не будуть знати, за кого їм воювати?

– Знайдуть. І навіть якщо пошуки затягнуться, що мало ймовірно, будуть знати напевно, проти КОГО воювати.

– Є спосіб. Необхідно, щоб відразу ж по всій країні пішов папір, що принци скликають Збори всіх станів. Щоб усе було за законом.

Про ці Збори я прочитав у книзі – тій самій. Половини, чесно сказати, не зрозумів…

Арфіаль. А другу зрозумів по-своєму.

…Але сподобалося.

Принц заговорив повільно, явно зважуючи кожне слово – як воно на папір ляже:

– Господь покарав узурпатора – долю престолу, відповідно до закону, вирішать стани королівства. – Помовчавши, заговорив знову: – Сильний хід, сильний! Бунтівники й захисники законності міняються місцями.

Наші очі зустрілися, і я зрозумів, про що він думає: чи визнають Збори його права такими безперечними, як самому здається? От і перевіримо, чи правда домашньої війни не хочеш.

– Твоя правда, його розум не гірший за руки. Це, мабуть, єдина можлива порада. Звичайно, треба все добре обміркувати… І порадитися.

– Ми могли б надати Вашій Величності ще одну послугу. Скажімо так: ми спробуємо захистити вас від деяких неприємних сюрпризів.

– На зразок того, що стався на острові? Я, між іншим, досі не знаю, що це було! І куди зник труп «демона»… Точніше, ЯК він зник з мого власного підвалу!

Арфіаль показала зуби. Знаю, що недобре так говорити, але іншого слова не добереш: не посміхнулася, не всміхнулася – саме показала зуби.

– З цього боку Вашій Величності нічого побоюватися. Але для того, щоб ми могли зробити… необхідну справу, потрібно, щоб у шинкаря не пізніше, ніж через декілька тырсів, чекали двоє непримітних коней. Непомітність – обов'язкова умова, моїх скакунів, на жаль, вся столиця знає.

Принц зітхнув.

– Усі б таку ціну запитували.

Розділ четвертий
Грім і блискавка

Коли двері зачинилися, Арфіаль пирхнула:

– Треба