Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

— Часу немає на ці церемонії, — процідив крізь зуби Тумов. — Вітер піднімається. Дивіться, як димлять бархани…

Льотчик підняв літак угору і зник за піщаними грядами. Через декілька хвилин літак з’явився з протилежного боку такиру і пішов просто на посадку. Колеса торкнулися рівної глинистої поверхні; літак, підстрибуючи, пробіг через весь такир і зупинився за декілька метрів від піщаного шлейфу одного з барханів.

Тумов і Батсур полегшено зітхнули.

Двері кабіни відчинилися і на землю, похитуючись, спустився Зундуйн Очир.

Услід за ним дві постаті в білих халатах уже виймали брезентові ноші.

— У вас тихо? — здивувався Очир, потискуючи руки зустрічальникам. — Угорі жах, що діється. Гадав, не долетимо.

— Тут скоро теж почнеться буран, — заспокоїв Тумов. — Треба поспішати.

— Де хворий?

Тумов коротко розповів про події останніх днів. Очир мовчки кивав головою.

— Все зроблю, — сказав, він, коли Тумов закінчив свою розповідь. — Тіло старого доправлю у клініку медінституту в Улан-Баторі. Хто з вас летить зі мною? Наскільки я розумію, справи закінчені.

— Спасибі, — сказав Тумов. — Я мушу повернутися з караваном у Тонхіл. А геологи, — Тумов кивнув на Озерова і Батсура, — хотіли залишитися тижні на два тут. У них з’явилися свої інтереси — суто геологічні. Якщо ви не заперечуватимете, я дам їм машину й кількох робітників.

— Будь ласка, — посміхнувся Очир. — Наша республіка від цього лише виграє. Ви можете залишатися тут стільки, скільки захочете. Відрядження і повноваження будуть продовжені.

— Отож, вирішено, — сердито заявив Тумов. — Якщо їм ще не набридла Гобі, нехай залишаються. Від себе тепер можу додати, що вважаю цю затію безглуздою і небезпечною. Вони збираються їхати далі на південь, у цілком недосліджену частину Заалтайської Гобі. Вам, товаришу Очир, ще доведеться організовувати рятувальну експедицію.

— Коли у друзів серця єдині, їм не страшна навіть Гобі, — серйозно сказав Очир. — Їдьте спокійно, товариші. Якщо знадобиться допомога, вона буде надана.

— А ви можете зробити ще одну добру справу, товаришу Очире, — відзначив Тумов. — Захопіть з собою американця. Він ситий принадами Гобі під зав’язку; протокол підписав і що швидше він звідси зникне, то краще.

— Будь ласка, — вклонився Очир. — Лише треба попросити його хутчій зібратися.

— Поїдемо в табір, — запропонував Тумов.

Озеров перекинувся кількома словами з Батсуром і наздогнав Очира.

— Ви не дозволите, поки Пігастер збиратиметься, скористається літаком? Ми з ним, — Озеров указав на Батсура, — хочемо подивитися з повітря одне місце. Це триватиме не більше півгодини.

Очир нерішуче поглянув на пілота. Той важко зітхнув.

— Відверто кажучи, я не певен, чи зумію вдруге посадити машину на цьому п’ятачку. Але якщо це важливо, можу спробувати.

— Це дуже важливо, — сказав Озеров.

— Ризик не такий уже великий, — посміхнувся пілот. — В крайньому разі, на смерть не уб’ємося. Лише вам, товаришу заступник міністра, тоді доведеться вибиратися з їх караваном.

— Лети, — сказав Очир.

Озеров і Батсур бігом попрямували до літака.

— Фанатики, — пробурмотів Тумов.

Очир мовчки посміхнувся.

Через півгодини містер Пігастер і його мовчазний секретар уже були на посадковому майданчику. Услід за ними до такиру під’їхало ще декілька машин. Провести літак зібралися всі учасники експедиції.

Очир приймав поспіхом написані листи. Тумов тривожно поглядав на небо. Літака ще не було чутно.

Вітер задував різкими поривами; все сильніше курилися бархани. Оранжеве сонце тьмяно світило в запорошеній жовтуватій імлі.

Літак з’явився несподівано. Він пройшов над самими головами присутніх і незабаром торкнувся землі.

Озеров і Батсур вилізли з кабіни. Аркадій, як завжди, був незворушний і міцно стискав у зубах згаслу люльку. Смагляве обличчя Батсура зблідло від збудження.

Озеров мовчки потиснув руку пілотові й підійшов до Очира.

— Бачили все, що треба? — поцікавився дипломат.

— Більш-менш, і дуже вдячний вам за це, — відказав Аркадій, розкурюючи люльку.

— Вантажте тіло, — розпорядився Тумов.

— Дозвольте, панове, — почувся голос Пігастера. — В цьому літаку повезуть мерця? Тоді ми не летимо. Або ми, або мрець.

— Я у відчаї, пане Пігастер, — почав Очир, — удруге літак не зможе прилетіти сюди. — Я також лечу цим літаком і дозволю собі відзначити…

— А я ніколи не літав на катафалку, — скипів Пігастер, — і не полечу. Не забувайте, що я представник Сполучених Штатів.

— Пане Пігастер, — знову почав Очир, — обставини складаються таким чином, що ми мусимо поспішати. Боюся, що через півгодини літак узагалі не зможе піднятися.

— Я сказав своє останнє слово, — відрізав американець. — А ви вирішуйте…

Він сів на валізу і схрестив довгі руки на грудях.

Очир завагався; питально глянув на Озерова, відтак на Тумова.

Мовчазний секретар нахилився до містера Пігастера і заходився шепотіти йому на вухо.

— Ні, — голосно відповів Пігастер, — або я, або мрець.

Робітники-монголи, зрозумівши, в чому річ, почали обурено перешіптуватися.

Пілот стурбовано поглядав то на небо, то на Очира.

— Може, лікарі змогли б провести розтин тут, на місці? — тихо запитав Озерова Очир. — Мені не хотілося б загострювати ситуацію останньої миті.

— Зачекайте, — так само тихо відповів Озеров. — Спробуємо умовити його… Пане Пігастер, — звернувся він по-французьки до американця. — Можу я попросити вас на пару слів?

— Будь ласка, — процідив здивований американець, встаючи з валізи.

Вони відійшли убік.

— Пан Очир волітиме взяти мерця, — тихо сказав Озеров. — Він просив передати вам це. Ви можете, якщо хочете, повернутися в табір…

Пігастер приголомшено відскочив. У нього перехопило подих від обурення.

— Я, я… — почав він по-англійськи.

— Але я гадаю, вам не слід відкладати від’їзд через таку дрібницю, — спокійно продовжував Озеров, не відриваючи