Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

лише хотів змусити його говорити. Він мав розповісти про те, що знає. А він поверз якусь незрозумілу чортівню… Можливо, він справді нікого не бачив. Зрозумійте мене правильно. Моя роль з самого початку не була легкою, а в обстановці, що склалася, стала ще важчою. Офіційну версію Держдепартаменту доводиться вважати програною. Ніхто не любить програшів, особливо в політиці. Декому в Штатах моя доповідь припаде не до смаку. Я змушений буду залишити лазівку… для пропозицій. Натякнути між рядків… Ви розумієте? Всієї Монголії я не міг оглянути… Десь тут щось неодмінно заховане. Чи не так?.. А взагалі набридло… Набридло напускати туману, як кажуть росіяни. Все це, звісно, між нами, містере Озеров. Якби ви знали, як я заздрю вам і панові Тумову! Яке щастя — займатися тим, до чого прагне серце й вірити, що твоя робота справді необхідна! Кілька років тому я проводив дослідження атмосферної електрики в Гренландії. Все було б чудово, але мого шефа цікавили майданчики для будівництва аеродромів. Якщо підрахувати, скільки часу я приділив атмосферній електриці… — Пігастер розвів руками й зітхнув.

Озеров мовчки курив.

— Я дуже люблю росіян, — після короткого мовчання продовжував американець, — особливо російських учених. Наприклад містер Тумов. О, — Пігастер багатозначно підняв палець, — це справжній великий учений. Конденсація сонячної енергії базальтовим плато — блискуча думка. Дивно, що росіяни не бояться говорити про свої відкриття до того як опублікують їх.

— Це всього лише робоча гіпотеза, — відзначив Аркадій.

— Певна річ. Але у нас це… не заведено, колего. Розумну думку неважко привласнити й видати за свою. Ах, любий містере Озеров, ваша ідея, без сумніву, також хороша. «Потужне нейтронне випромінювання земних надр». Це ново й сміливо. Втім, буду відвертий. Я не ваш однодумець. Мені, як геофізику, ближчі й зрозуміліші погляди містера Тумова. Сподіваюся, ви не будете ображатися на мене…

Повернувся Батсур, тягнучи свіжозняту шкуру. Пігастер прискіпливо оглянув її й похитав головою:

— Пречудова бестія. Не барс — тигр. Хотів би мати таку в своєму кабінеті.

— Шкура — ваша, — просто сказав молодий монгол.

— О, це царський подарунок. Не в змозі відмовитися. Я удвічі вам зобов’язаний, містере Батсуре.

— Час їхати, — відзначив Озеров.

— А він! — Пігастер указав на монастирського сторожа.

Старий сидів у тіні скель і ритмічно похитував голим, схожим на восковий, черепом.

— Звісно, візьмемо з собою.

— Лише доведеться прив’язати його, щоб він на ходу не виплигнув з машини, — додав Батсур.

Старий залишався цілком байдужим. Очі його були напівзаплющені, губи ледь чутно щось шепотіли. Американець гидливо відсунувся, коли Батсур усадовив старого в машину і закутав брезентовим плащем. Газик неквапливо покотився по прокладеній вранці колії.

* * *

У табір вони повернулися вночі. Пігастер за всю дорогу не зронив ані слова.

Відсунувшись на край сидіння, він гидливо поглядав на свого нерухомого сусіда.

Тумов чекав їх. З обличчя Ігоря Озеров відразу зрозумів, що в таборі щось трапилося. Пігастера й старого здали під опіку експедиційного лікаря, а Озеров і Батсур пройшли в намет Тумова.

За вечерею Аркадій коротко розповів про поїздку. Тумов мовчки слухав. Навіть згадка про те, що Пігастер заговорив по-російськи, здавалося, не здивувала Ігоря.

Коли Озеров закінчив свою розповідь, Тумов мовчки дістав з польової сумки якийсь предмет і поклав на стіл.

Це був досить крупний плитчастий уламок прозорого кристала. У світлі електричної лампи він заіскрився веселковими вогниками.

— Такої величини алмаз! — закричав уражений Батсур. — Звідки?

Озеров узяв кристал і почав уважно розглядати.

— Якщо це справді алмаз, — сказав він нарешті, — то це без сумніву найкрупніший алмаз, який будь-коли знаходили на Землі. Ця плитка важить близько кілограма. Звідки вона?

— Її знайшов сьогодні Жора серед гальки в одному з міжгір’їв плато.

— Вона зовсім не обкатана, — відзначив Озеров. — Усі ребра гострі. Вона була одна?

— Звісно. Такі алмази жменями не трапляються.

Озеров передав виблискуючий кристал Батсурові. Молодий геолог навіть цокнув язиком від захоплення.

— Ну? — запитав Тумов.

— Дивовижний алмаз, — сказав Батсур ламким від хвилювання голосом.

— А ти що скажеш, Аркадію?

Озеров ще раз узяв кристал, довго розглядав його грані й ребра в лупу, відтак, важко зітхнувши, поклав на стіл.

— Я не знаю, що це таке, — сказав він, — але, як на мене, це не алмаз.

Тумов підскочив на стільці. Схопивши однією рукою поблискуючу різноколірними вогниками плитку, а другою сірувату платівку якогось мінералу, він тицьнув їх під ніс Аркадієві й заволав:

— Ось це корунд — найближчий сусід алмаза за твердістю, як тобі добре відомо. Дивися! — Він провів краєм блискучої плитки по платівці корунду. На корунді залишилася глибока різка подряпина. — Бачив! Не алмаз? А ріже корунд, мов масло…

Озеров знову узяв виблискуючу плитку, ще раз оглянув її, дряпнув по корундовій платівці й повернув Тумову.

— Це не алмаз, — рішуче повторив він. — Ця речовина значно твердіша від алмазу. Ще одна загадка…

* * *

Триденні пошуки дивовижного мінералу, який Тумов назвав алмазом, не дали результатів. Ані серед гальки по сухих руслах міжгір’їв, ані в зеленкувато-коричневому піску не траплялося жодної його крупинки.

Озеров першим запропонував припинити пошуки.

— Треба спочатку з’ясувати, що це таке, — твердо заявив він, — а відтак уже шукати. Можливо, ця речовина не має нічого спільного з породами плато.

Містер Пігастер після повернення в табір не виходив зі свого намету. Тумову він передав через секретаря, що готовий підписати протокол будь-якої миті.

Старий монастирський сторож згасав на очах. Лікар не сподівався довезти його живим навіть до найближчої лікарні. Старий відмовлявся заживати їжу й лежав нерухомо, байдужий до всього. На питання він не відповідав і не розплющував очей. Усі спроби Озерова й