Покохай мене - Юлія Бонд

– Наберу. Обов'язково, Сашко. Бувай.

Натиснувши на червону слухавку, стискаю пальцями телефон. У вікно дивлюся, обмірковую розмову. Я його точно образила. Не хотіла цього робити, але інакше не вийшло б. І навіть якби в мене все так швидко не закрутилося з Данилом, я чомусь впевнена, що з Сашком теж не зрослося б. Ми могли б просто просрати нашу дружбу. А так, виходить, навіть на краще, що не встигли стати один до одного ближче.

Вирішивши, що все, що робиться – на краще, різко обертаюся. І замираю помітивши Данила, який притулився плечем до дверного одвірка. Схрестивши на грудях руки, він дивиться на мене з-під насуплених брів.

Цікаво, чи давно тут стоїть? Чи чув мою розмову з Сашком?

Напевне так. Його погляд говорить багато про що, він спопеляє мене – ніздрі носа ось як роздмухуються.

– Я чекаю на пояснення, – запитально вигнув брову, Данило не перестаючи дивиться в мій бік.

– Я по телефону говорила.

– Я все чув.

– І що? Якщо ти все чув, то які пояснення тобі потрібні?

– Сама не здогадуєшся, ні?

Кров приливає до моїх щік. Я раптом відчуваю безглузде почуття, ніби мене ревнують. Це не дуже приємно, особливо, коли ти не даєш для цього приводу.

– А ось ревнувати мене не треба.

Усміхнувшись і рушивши вперед, я хочу підійти ближче до Данила і сказати, що його ревнощі зовсім недоречні. Я ж зараз із ним, а не з Сашком.

Але Данило сам до мене наближається, минувши відстань, що розділяла нас з ним, швидким кроком. Руки кладе на мою талію, стегнами втискається в мої.

Погляд такий колючий.

– Що ми робитимемо з твоїм другом? Може йому таки зламати ноги?

– Ти зараз серйозно, Потоцький? – хіхікаю я, але вже за мить мені стає зовсім несмішно. Схоже, він не жартує. Торкнувшись пальцем чола Данила, намагаюся розгладити складку, що утворилася трохи вище брів: – Не хмурся. І не злись. І не треба нікому нічого ламати. Він просто мій друг.

– Друг, угу. Я бачив, як ви цілувалися на дні народження Олеся. Ти всіх так своїх друзів цілуєш? З язиком. Засмоктом.

– Хамством займатися – це негарно. Я зараз із тобою, а не з ним. Я свій вибір зробила.

– Насте, Насте…

– Що?

– Вчора я не сказав тобі найголовнішого. Якщо ти зі мною, то інших чоловіків для тебе існувати не повинно. Треба було про це згадати раніше, просто я думав, що це і так зрозуміле.

– Потоцький, вимкни функцію владного пластиліну і перестань мені робити нерви. Інших чоловіків, крім тебе, я не маю. Але це не означає, що я не можу з кимось спілкуватися по-дружньому. Навіть не надумай мені це забороняти.

– Впевнена?

– Зменш оберти. Ми тільки вчора з тобою про все домовились. І взагалі, годі вже балакати, краще поцілуй мене.

Стиснувши талію лещатами, Данило накриває мої губи своїми губами. Вимогливо цілує, штовхаючись у рот язиком. Зминає. Злегка прикушує зубами.

Я видихаю в його відкритий рот стогін. Очі закриті, а руки блукають по всій спині, торкається твердих м'язів.

Підхопивши мене під сідницями, Данило відриває моє тіло від підлоги. Несе до вікна і садить на підвіконня. З моїх грудей сповзає простирадло, Даня вчепляться в неї пальцями та скидає на підлогу.

Поглядом голодного звіра окидає мої оголені груди. Одну півкулю накриває долонею. Стискає. А потім схиляється і губами охоплює сосок. В себе втягує.

Закинувши голову, я вигинаюсь йому назустріч. Пальцями зариваюсь на його маківці, тягну за волосся. Відчуваю, як унизу живота наростає збудження. Статеві губи стають вологими.

Розсунувши мої ноги в сторони, влаштовується у мене між стегон. Гладить промежину пальцями. Торкається набряклого клітора.

І переконавшись, що я вже досить мокра, входить у мене на всю довжину члена.

Штурхається швидко. Розмашисто.

Я кайфую. Стогін стає гучнішим і частіше.

До біса все. Якщо після кожного нападу ревнощів Потоцький трахатиме мене також розлючено, як зараз, то я спеціально його провокуватиму. Мені ні з ким та й ніколи так не було добре в сексі, як з ним. Ідеальний коханець. І тільки мій, у цьому я можу бути певна.

Довівши мене до оргазму, Данило ще кілька разів штовхається в мені, а потім кінчає. Прямо в мене.

Притиснутий чолом до мого чола, він часто й важко дихає. Очі заплющені, але я і без цього бачу як йому зараз добре.

Дочекавшись, коли Данила відпустить після оргазму, я окільцьовую руками шию, стискаю його стегна, міцніше охоплюючи ногами.

– Ми без презерватива, – говорю я.

– Крихітко, я забув.

Зітхаю. Ні, залетіти від Дані мені не загрожує, а ось підхопити якусь хрінь – не певна.

– Сподіваюся, ти не хворієш на якусь венеричну херню, інакше я тебе просто вб'ю.

Данило посміхається, запевняє, що абсолютно здоровий. А ще обіцяє мені принести довідки, якщо я відмовляюся вірити йому на слово.