Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова

— Він повернувся, — тихо повідомляє мама, окидаючи мене співчутливим поглядом.

— Олександр? — навіщось уточнюю я, хоч одразу все розумію.

— Так. Увечері він приїде до нас.

Серце прострілює гарячими голками, я долоню до грудей притискаю і насилу роблю вдих.

Олександр. Алекс. Мій зведений брат. Моє перше кохання. І моє перше розчарування. Він жорсткий, холодний, неприступний, але це не завадило мені закохатися в нього. Я за ним всюди ходила, в рот йому заглядала, а він розсміявся, коли дізнався про мої почуття.

Це було п'ять років тому. Алекс поїхав за кордон, а я так і не спромоглася викинути його з голови. І твердо вирішила, що змінюся заради нього, стану розкутою, красивою та сексуальною, щоб у майбутньому він не зміг переді мною встояти.

Я більше не ношу окуляри з товстою роговою оправою, замість них щодня одягаю лінзи. Колір мого волосся з невиразного попелястого став насичено-шоколадним. Я користуюся косметикою і знаю, який одяг вигідно підкреслює мої форми.

Тепер я маю всі шанси, щоб завоювати Алекса.

Але є одна проблема – він мене ненавидить. І я не знаю, за що.

— Я піду до Олени, з ночівлею, — швидко кажу. — Не хочу бачити Алекса. Не сьогодні.

Мама з розумінням ставиться до мого рішення. Вітчима вдома немає, йому не треба нічого пояснюватися. Вже добре. Я приїжджаю до кращої подруги і прямо з порога приголомшую її новиною про Алекса.

— У тебе з'явився шанс нарешті йому помститися! — надихається подруга. — За те, що сміявся, за те, що завжди погано ставився до тебе!

— Він не ставився до мене погано, скоріше — з байдужістю, — кажу я, за звичкою вигороджуючи зведеного брата.

— Ой, ти завжди захищатимеш його, — відмахується Оленка. — Краще давай план помсти розробляти!

— Я не жадаю помститися йому. Забудь про це.

— Тоді чому ти тут?

— Не хочу, щоб він мене бачив. Поки що.

Ох, у мене від хвилювання горло пересохло. Наливаю собі води в склянку і жадібно п'ю. У голові шумить, там стільки думок — не перекричати їх ніяк. Божевілля.

— Говори, подруго, ти щось задумала, — хмуриться Олена.

— Я хочу бути з ним, розумієш? Хочу, щоби він теж до мене щось відчував... Крім ненависті.

Оленка уважно слухає, хоча я не впевнена, що їй цікаві мої любовні страждання. Ми довго не спимо, обговорюємо несподіваний приїзд Алекса і обмірковуємо план його зваблення. Але я відкидаю ідею за ідеєю. Маячня якась. Занадто багато припущень. Не можна силою закохати когось у себе.

Додому я повертаюся рано-вранці. Піднімаюсь на другий поверх, замираю біля кімнати зведеного брата. Його тут нема, мама мене попередила. Тому я штовхаю двері та заходжу всередину. Нічого не змінилось. Жодних слідів Алекса.

— Ти як себе почуваєш? — запитує мама, коли я приходжу на кухню, щоб випити кави. Голова тріщить, за вікном сіро.

— Бувало й краще. Як учора все пройшло?

Намагаюся не видати своєї зацікавленості, а всередині все тремтить і стискається. Як зараз виглядає Алекс? Чи має він дівчину? Він, як і раніше, мене ненавидить?

— Все чудово, — мама з сумнівом дивиться на мене, мабуть, хоче сказати щось неприємне.

— Ти не вмієш брехати, — нагадую їй.

Алекс одружений? Має дитину? Він смертельно хворий?

— Зустріч вийшла натягнутою. Але не в цьому суть. Сьогодні Алекс відзначає день народження свого друга.

— І?

— У ресторані, який минулого тижня відкрили. Ти ще про нього говорила. Не пригадую назву.

Зате я чудово все пам'ятаю. Підбігаю до мами та міцно її обіймаю.

— Велике спасибі! Ти – супермама!

У мене є лише один вечір. Не можна все зіпсувати. Я себе не пробачу, якщо зроблю помилку.

Вибираю найкращу сукню, яка є в моєму гардеробі, довго наношу на лице косметику, підморгую собі у відображенні дзеркала і на слабких від хвилювання ногах спускаюся на перший поверх.

— А куди ти зібралася? — з посмішкою питає вітчим.

— До подруги їду, — брешу і навіть не червонію.

Вітчим не знає про те, що я закохана в Алекса. Він би мене не зрозумів і не підтримав. Ні, Василь Андрійович — чудова людина, мамі з ним шалено пощастило, але він дотримується старих поглядів на життя. І союз зведеного брата та сестри для нього – табу.

Вітчим бажає мені гарного вечора, я поспіхом цілую маму в щоку і вилітаю на свіже повітря.

Для початку заїжджаю в оптику та купую собі лінзи синього кольору. Якщо вже маскуватися — то на повну. Навряд чи Алекс пам'ятає, що у мене зелені очі, але краще підстрахуватися.

Або сьогодні, або ніколи.

Раптом я йому сподобаюсь?

У мене голова кругом, пульс частить, дихання спирає. Я заходжу в ресторан, де повинен відпочивати Алекс, і озираюсь на всі боки. Звідкись долинає гучний дівочий сміх, може, в тому залі відзначають день народження?