Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart

Від Автора:
На сторінках цієї книги на вас чекає таємнича історія про зв'язок двох стародавніх магічних сімей. Неймовірні пригоди та загадки минулого. А також наполегливий чоловік, який не відступить від своїх планів. Приємного читання!)

Особисте прохання: Якщо книга вам не подобається, проходьте повз, не затримуйтесь і не грубіяньте. Спробуйте самі написати щось гідне, вислухавши критику і тільки потім замисліться, чи варто не коректно висловлюватися.

Початок:
Сонечко зайшло за хмари, поступово настали сутінки. А потім, сонце взагалі зникло за обрієм.
Все навколо померкло і я вимкнувши магічну лампу нарешті відклала книгу на столик поруч із ліжком.
Гучний шум за межами маєтку, змушує мене здригнутися. Ще один гучний стук і раптом яскравий спалах прорізав темне небо.
Чи варто закрити вікно? Проноситься у думках. Адже якщо почнеться дощ, краплі змочать підлогу. Відкидаю ковдру вбік і підіймаюсь зачинити вікно.
Мерехтіння вдалині, на узліссі, притягує мій погляд. Сама не знаю чому раптом беру теплу накидку і накидаючи її на легку нічну шовкову сорочку вибігаю з кімнати. Наче щось мене веде, несуся сходами вниз. Так босоніж і вискочила у двір, виглядаючи той самий спалах.
- Ось він, - шепочу побачивши те, що шукала.
Щось усередині мене шепоче, кажучи, що я маю йти далі. До крові дряпаю ноги об гостре каміння кам'янистої доріжки, щось мене веде вперед. Біль трохи приводить мене до тями, але все одно поспішаю до яскравого привабливого світла.
Холодний вітер дме в обличчя. Але. Ось вже. Околиця лісу. Розсуваючи гілки, я прямую до яскравого світла. Колючки чагарників, практично рвуть тканину мого верхнього одягу. Але я вже бачу, це світло яскравості порталу. Пульсація спалахів у порталі частішає, і я зачаровано стежу за цими спалахами.
Несподіваний потік вітру штовхає мене в спину, але мені якимось дивом вдається вистояти на ногах і не впасти на коліна. Я бачу розмитий силует чоловіка в порталі, він малює символи у повітрі та кличе когось. А я не можу відвести погляду від темних рун, що вилітають із порталу.
Ці знаки неначе нічні метелики починають кружляти навколо мене. Можливо, мені здається, чи це просто сон. Але я чітко чую тиху мелодію, яка звучить від символів, що літають.
Земля тремтить під ногами і я щосили хапаюся за стовбур дерева, що росте зовсім поруч, щоб не впасти. Силует у порталі вже не здається мені настільки розмитим і тепер я бачу темноволосого чоловіка. Він знаходиться у просторій кімнаті, тримаючи в лівій руці стародавню книгу, охоплену яскраво золотим сяйвом. Іншою рукою в повітрі він вимальовує знаки. І ось знову яскравий спалах. Мальована ним руна, спалахує темним блиском наближаючись до мене поглинувши в себе всі руни навкруги.
Гучно скрикую, не розуміючи, що відбувається. Адже символ десь зник увібравшись у моє тіло.
Високий, широкоплечий чоловік із гучним звуком закриває книгу і зараз розвернувся до мене вивчаючи своїм темним поглядом. Від його погляду по моєму тілу пробіг легке тремтіння і я в паніці ховаюся за дерево.
Поступово на його губах проявляється задоволена посмішка і він манить мене до себе рукою. Але я не збираюся йти до нього. Його маленький крок до мене, змушує мене здригнутися всім тілом. Недовго думаючи розвернулась до будинку. З усією мені можливою швидкістю, не дивлячись під ноги, біжу до будинку. Де зачиняю всі двері по дорозі, поспішаю до своєї кімнати. Дивно, що через шум створений мною ніхто з рідних чи слуг не прокинувся.
- Світаннія, - чую стукіт у двері на світанку.
Сонце ледве підвелося, а ця служниця нахабна, вже стукає майже вибиваючи двері до моєї кімнати. Довелося підійматися, оглядаючи своє тіло. Начебто все гаразд, але відчувається легка втома.
- Пані, прошу вас!
А ось це щось новеньке. З того часу, як Надін стала гріти ліжко моєму батькові, вона перестала звертатися до мене з повагою як до господині.
- Чого тобі, Надь? - Сердито бурчу, одягаючи домашню сукню, скидаючи нічну сорочку на підлогу.
- Сір Крамер терміново просить вас пройти до його кабінету.
- Зачекає трішки, - бормочу собі під ніс. Дуже рано все ж таки.
- Прошу, поспішіть, пані.
- Іду, - заспокоїла цю зарозумілу особу.
Через кілька хвилин я вже стукала в кабінет батька.
- Увійди. - Голос тата лунає стомлено.
- Доброго ранку, татусю. Ви мене кликали?
- У вітальні на тебе чекає твій майбутній чоловік, - винно бубонить батько.
- Ви ж сказали, що я надія сім'ї та сама виберу собі чоловіка. - Схвильовано обурилася.
У мене три брати. Я третя за віком. Наш рід дуже знаменитий серед світлих чарівників, і я єдина народилася, з усіх, з магією світла.
- Я все сказав! - Раптом підвищив він голос. - Твій чоловік чекає на тебе у вітальні. І приведи себе до ладу! Сукню там зміни, причешися та інше.
- Ще чого... - прошепотіла ледве чутно.
- Надін, моя дочка повинна сяяти! - Рикнув він дівчині, що стояла за моєю спиною.
Звичайно ж батько буде ставитись до Надін як, до служниці. Вона сама застрибнула до нього в ліжко після смерті матері. Тепер безрезультатно намагається народити від нього маля. Але батько не допустить такого. Засобом від запліднення, він запасся на довго.
- Та пане, - пролепетала послужлива змія.
Після чого Надін радісно блиснула своїми зеленими очима в мій бік. Думає позбулася мене? Це ми ще подивимось. А заміж я поки що не збираюся!