Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

− Так, саме так, − знову киваю.

І знову між нами запановує дзвінка тиша. Від важкої, пильної, владної уваги Даміана хочеться зіщулитися. Не уявляю, як князівна Асірі зважилася вийти заміж за цього моторошного вовка. Від нього навіть у мене мурашки по шкірі.

Але я продовжую сидіти нерухомо, зображуючи впевненість та незворушність.

Чому він тягне? Хіба це не достатня ціна за те, щоб він лише позичив у Сендоа цю драконову діадему на якийсь час?

− Ваша пропозиція більш ніж приваблива, тано Міріам. Але мене ось що цікавить. Як ви збираєтесь обійти ваші обітниці графу? − подається до мене князь вовків, буквально пропалюючи несподівано злим поглядом. Примушуючи злякано відсахнутися.

Вирішив, що я намагаюся обвести його круг пальця? Що ж… розумію, що можливо, що це саме таким і видається.

− Я не зможу їх обійти. І готова до наслідків порушення магічних обітниць, – визнаю рівним тоном. − Життя сестри для мене важливіше.

«Що? А мене ти спитала? − гнівно клекоче Брі, змахнувши крилами. Кусає мене за плече: − Я проти. Чуєш? Категорично проти! Це вб'є тебе».

− Ні, не вб'є, − хитаю головою, прикривши очі. – А біль я якось витримаю. Зате ти будеш вільною.

«Я не згодна, Міріам!» − ще більше сердиться сестра.

− Це не обговорюється, Брі, – карбую твердо. – Я все вирішила.

І подумки відгородившись від її зойків, знову підіймаю погляд на Даміана.

− То ми домовилися, ваша світлість?

Якщо перед цим я буквально відчувала незрозумілу злість князя, то зараз вираз його обличчя зовсім нечитаний.

− Можливо, − задумливо киває він. – Але перш ніж вимагати від вас клятвенних зобов'язань, я маю все обміркувати та оцінити свої можливості у виконанні вашого прохання. Щоб не наражати вас на марний ризик. Обіцяю, що це не займе багато часу. А поки що запрошую вас побути нашою гостею. Відпочиньте. І ретельно зважте своє рішення ще раз.

Мені здається, чи мене зараз намагаються відмовити? І ця його відстрочка... Я звісно знала, що далеко не все те, що про князя вовків говорять, насправді правда, і що попри його моторошну репутацію Даміан Волдхард дуже принциповий і завжди виконує взяті на себе зобов'язання, але все ж таки... я не очікувала, що його турбуватиме ступінь моїх ризиків.

− Добре. Я почекаю, − повільно киваю, − але можу запевнити вас, я все дуже добре зважила.

− Ось це ми й обговоримо, коли я з’ясую те, що мене цікавить, − киває Даміан, підводячись з-за столу.

Судячи з усього, цю аудієнцію закінчено. Тож я теж підводжуся. Простягаю руку до Бріенн, дозволяючи тій перебратися до мене на передпліччя. Кидаю обережний погляд на князя, який знову уважно спостерігає за мною.

Душу знову роздирає тривогою. Що, якщо він відмовиться? Що, якщо і цей мій план провалиться?

Існує велика ймовірність, що, збираючи інформацію, Даміан відразу безпосередньо зв'яжеться з Сендом. А той зрозуміє, кому саме так терміново знадобився сімейний артефакт. Складно не здогадатися після того, як він застав мене в занедбаній скарбниці. І тепер герцог цілком може озвучити свою версію бачення цієї ситуації та поставити князеві свої умови.

Потрібно діяти на випередження.

− Ваша світлість, можу я дізнатися, чи плануєте ви спілкуватися з герцогом Арджаном до того, як укласти зі мною угоду? – наважуюсь я спитати.

– Можливо, – відповідає Даміан у своїй манері. – Вас це турбує?

− Трохи, − киваю, розуміючи, що від ще одного зізнання мені тепер нікуди не подітися. − Річ у тому, що перш ніж звернутися до вас, я зробила невдалу спробу дістатися до артефакту самостійно. Мене ввели в оману, що зробити це буде зовсім нескладно. І так вийшло, що мені довелося провести пару днів у особняку герцога. Інкогніто. І тепер він налаштований до мене не надто доброзичливо, небезпідставно вважаючи, що я його обдурила. Ну і ще він вважає мене потенційною злодійкою. Гадаю, ви повинні знати про це, перш ніж... з’ясовувати те, що вас цікавить.

– Он як? – хмикає князь. − Я так розумію, у моєму замку ви сьогодні з'явилися після того, як втекли саме від Сендоа?

Відповідати мені не доводиться. Видно, що він і так уже все зрозумів.

До того ж у двері хтось стукає.

– Перепрошую, ваша світлість, – зазирає до кабінету княжий секретар. – Але вам тут надійшов лист. З позначкою «дуже терміново».

Даміан мовчки простягає руку і молодий перевертень-лис відразу ж поспішає віддати йому запечатаний конверт. Я мимоволі вихоплюю очима малюнок на сургучній печатці... і в мене всередині все холодніє.

Не може бути... Він не міг так швидко... Це... Це... О, боги. Як?

Від паніки, що несподівано накотила на мене хвилею, мені навіть зле й млосно стає. Але доводиться взяти себе в руки й хоч якось тримати обличчя.

Взявши конверт, князь теж одразу впізнає печатку. Кидає на мене зацікавлений погляд, задумливо хмикає і розкриває послання.

За ту хвилину, яка йому потрібна, щоб прочитати листа, я встигаю трохи прийти до тями. І навіть зробити цілком очевидний висновок, що на мене якимось чином начепили магічний маячок. Абсолютно незбагненим і незрозумілим чином, тому що я цього досі не помітила.

Дочитавши, Даміан підіймає на мене погляд.

− Я так розумію, ви вже здогадалися, від кого цей лист, − смикає куточком губ в іронічній усмішці.

– Від герцога Арджана? − вимовляю онімілими губами.

– Так, від нього.

− Він вимагає, щоб ви мене видали?

− Не зовсім. Сендоа просить дозволу перенестись порталом у мій замок. І ще наполегливо вимагає, щоб я не дозволив вам втекти, перш ніж він сам тут з'явиться. Що скажете на це?

Емоції, що переповнюють мене, штовхають негайно дати драла. Але здоровий глузд нагадує, що цим я не тільки нічого не доб'юся, але лише посилю і без того непросту ситуацію, і зруйную останній шанс вчасно отримати настільки необхідний нам з Бріенн артефакт.

Досить бігати. Пора зустрітися з наслідками своїх помилок віч-на-віч. Зрештою, тут Сенд не буде владний наді мною. Це територія Даміана Волдхарда. А князь досі зацікавлений у тому, щоб зловити Ляльковода.