Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Існує думка, що робочий простір людини, або нелюда, може багато розповісти про його характер. Кабінет Даміана Волдхарда, куди мене приводить його секретар через годину з лишком після нашого з Бріенн прибуття в княжий замок, справляє на мене досить приємне враження. Тут все дуже по-чоловічому, інтер'єр лаконічний, витриманий, виконаний з гарним почуттям смаку та стилю. Відразу видно, що господар замку проводить тут дуже багато часу і навряд чи ледарює.

Втім, навіть дурню зрозуміло, що князеві, який зумів об'єднати під своєю рукою майже всіх перевертнів нашого континенту і вперше вивести князівство Керборк на міжнародну політичну арену, обламавши зуби королю мого рідного Бранагіля, байдикувати просто ніколи.

− Сідайте, тано Міріам, − з запрошенням показує мені господар цього самого кабінету на зручне крісло перед його столом. – Мушу визнати, мене здивував ваш несподіваний візит.

Його здивування більш ніж зрозуміле. Ще навесні цього року я категорично відмовилася від його пропозиції співпраці, давши зрозуміти, що не зможу нічого розповісти про Ляльковода через свої присяги. Влодек досі живий, я досі з ним міцно пов'язана, проте ось − прийшла просити про допомогу. Це дійсно зі сторони видається дуже дивним.

Але в мене більше немає права на помилки та на невиправданий ризик. Часу залишилося обмаль. Менш як дві доби. Я не можу покладатися на те, що Сенд добровільно дозволить мені скористатися діадемою, якщо я чесно розповім і попрошу. Що не прожене мене геть. Не можу бути впевнена, що він мені повірить, або що хоча б вислухає після всього.

І досі не можу розповісти йому про Ляльковода, не наражаючи їх з Мікелем на небезпеку. Мені нема чого йому запропонувати в обмін на цю послугу, крім хіба що себе, але навіть якби я зважилася, навряд чи це його тепер зацікавить. Особливо коли він дізнається про мене всю правду.

Князь Даміан Волдхард, найзатятіший і найнебезпечніший ворог мого ворога, який, до того ж має давні зв'язки з сім'єю Сенда і може виступити саме тим гарантом, який мені так потрібен зараз, щоб отримати артефакт вчасно. Якщо тільки погодиться на мою пропозицію.

І я готова зробити для цього все можливе. Ось якраз йому я маю що запропонувати. З ним я можу суто по-діловому домовитися. І це набагато надійніше, ніж благати про допомогу свого випадкового коханця і чекати, що він просто погодиться мені допомогти зі співчуття, чи через нашу спільну ніч.

Брі перша займає запропоноване крісло, перелетівши з мого плеча на високу спинку. Князь вовків нагороджує її лише побіжним поглядом, зосередивши всю свою увагу на мені.

− Дякую, що погодилися вислухати мене, ваша ясновельможність, − усміхаюся я, проходячи й сідаючи навпроти нього. – Я прийшла до вас, сподіваючись, що ваша пропозиція досі чинна. Я допоможу вам знайти й знищити Ляльковода, якщо ви допоможете мені.

− Навіть так? – здивовано скидає брову Даміан, відкидаючись на спинку свого крісла. – Несподівано. І про яку саме допомогу з мого боку йдеться?

− Я знаю, що ви з юних років тривалий час служили покійному герцогу Джекобу Арджану, дідусеві нині чинного герцога Сендоа Арджана. Знаю, що були довіреною особою Джекоба аж до його смерті. Тому напевно вам відомо багато сімейних секретів Арджанів.

− Хм. Припустимо, ви маєте рацію, − князь навіть не намагається приховати здивування моєю обізнаністю. − І що ж?

− Я хочу попросити вас… щоб ви допомогли мені отримати один сімейний артефакт Арджанів. Не на зовсім. На короткий термін. Мені життєво необхідно скористатися ним у певний час, а потім я відразу поверну цю річ вам, або... її законному власнику.

− І що ж це за артефакт? – звужує очі князь вовків.

− Діадема, яку перший герцог Арджан, Моріц, прозваний у легендах драконом, подарував своїй коханій дружині.

Ну ось, моє прохання й озвучене. Тепер все залежить від того, чи визнає мій співрозмовник запропоновану мною плату достатньою.

− Направду, ви не припиняєте мене вражати, − хмикає Даміан Волдхард. − Чи можу я поцікавитися, чия істинна подоба вас так сильно цікавить?

Отже, він знає деякі властивості цієї діадеми? Як, власне, і про її існування. Це невимовно обнадіює.

Відкриватися перед кимось дуже важко. Я надто довго ні з ким не говорила так відверто. Тільки з Родною. Але стара відьма зрадила мою довіру. Втім… Зі мною це не вперше.

Але зараз я не бачу іншого виходу, крім як розповісти правду. Даміан Волдхард не той, хто стерпить хоча б натяк на обман. А мені дуже потрібна його допомога. Потрібно, щоб він виступив тим вагомим та впливовим посередником, якого Сендоа точно вислухає.

− Мене цікавить не можливість бачити справжні обличчя. Це я і без діадеми непогано вмію робити, – хмикаю гірко. – У мене є підстави вважати, що цей артефакт за певних умов здатний повертати справжній образ тому, у кого його силоміць забрали. Я хочу з допомогою цієї діадеми зняти прокляття з дуже дорогої мені людини.

Пару хвилин князь мовчки буравить мене пильним, вивчаючим поглядом, явно намагаючись зрозуміти чи правду я говорю, а потім уже набагато більш зацікавлено дивиться на Бріенн, що застигла над моїм правим плечем.

− Отже, чутки не брешуть? Сова – це справді ваша сестра? − цікавиться він, знову подивившись на мене.

− Так, Бріенн дійсно моя молодша сестра, − киваю. − І в неї залишилося дуже мало часу. Якщо завтра, в ніч зимового сонцестояння, ми не зможемо зняти це прокляття, воно, швидше за все, назавжди стане незворотним. Ви допоможете нам? Я можу присягнутися, що натомість відповім на всі ваші запитання щодо Ляльковода. Розкажу все, що я знаю. І допоможу всім, чим зможу.

Бріенн за моєю спиною, стурбовано ухкає. Нахиляється, заглядаючи в обличчя.

«Ти що це задумала, Мірі?»

− Дозвольте ще раз уточнити умови нашої можливої угоди. Ви хочете, щоб я звернувся до Сендоа Арджана з проханням на якийсь час передати вам діадему? А натомість зобов'язуєтеся відповісти на всі мої питання про Ляльковода і допомогти в його затриманні?