Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська
І нічого не відбувається.
Що? Як так?! чому?!
Не може бути. Мій резерв у порядку. Я за межами захисного контуру. Повинно вийти.
Шумно видихаючи, повторюю знову. Тягнуся, насичую, відпускаю… І нічого!
Ар-р-р-р. Це точно Сенд. Це його рук справа. Але що він зробив? Навіщо взагалі перекрив переміщення?
− А я все гадав, кому це ще не спиться, − раптом лунає позаду мене чоловічий голос.
Від несподіванки я різко смикаюся, підковзуюся і на мить втрачаю рівновагу. Бріенн миттю злітає з мого плеча. Від злості й розчарування хочеться когось задушити. Або відлупцювати.
Але я мушу нагадати собі, що це не вихід. Я не можу цього зробити. Аж ніяк. Це точно неможливо. Але я дуже-дуже хочу.
Шумно видихнувши, повільно обертаюся. І підіймаю погляд на чоловіка, що стоїть позаду.
Звідки він тут узявся взагалі? Я ж буквально щойно дивилася і нікого не бачила.
− Що ти тут робиш, Мірі? − схиляє голову набік той, з ким я подумки щойно прощалася.
