Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Сніданок закінчився, і герцог негайно помчав кудись займатися своїми справами. Щоправда, перед цим сповістив економку, яка знову зазирнула на кухню, що тепер я повністю відповідаю за підготовку до свята і всі повинні виконувати мої розпорядження щодо цієї самої підготовки. Таке уточнення мене навіть насмішило. Наче я так і прагну взятися керувати й господарювати в його домі.

І треба було бачити, як у тани Родіки витягнулося обличчя, коли вона це почула. Та й всі інші присутні на кухні слуги були неймовірно здивовані. Ніби почули щось зовсім несподіване й незвичне. Спочатку я подумала, що така реакція пов'язана з тим, що всю цю справу довірили саме мені. Адже я гостя тут, не дружина герцога і ні разу не господиня.

Та сам він пішов, ми з домробітницею і кухаркою взялися обговорювати весь обсяг роботи, включно зі святковим меню, і я почала підозрювати, що причиною загального ошелешеного здивування все-таки стала не я. Аж надто красномовними були деякі обмовки цих шановних тан.

Та розбиратися, чому всі так здивувалися, я не стала. Яка різниця? Підготовка, так підготовка. Це чудова нагода дослідити особняк, розвідати всі входи та виходи й, можливо, дійсно знайти щось, що стане в пригоді наступного разу, при черговій спробі втекти звідси. З кожною хвилиною думка про лижі здавалася мені все більш привабливою.

Тому я взялася до роботи з повною віддачею.

Спочатку попросила тану Родіку зібрати всіх слуг, яких можна залучити до передсвяткових приготувань. І незабаром переді мною вже стояло вісім покоївок і чотири лакеї, а сама економка відзвітувала, які в особняку є прикраси та де вони зберігаються. Чоловіча частина виділених мені помічників відразу отримала завдання добути найкрасивішу ялинку, яку тільки можливо, і ялинові гілки для гірлянд та вінків. Ті такому завданню не дуже зраділи, але без заперечень вирушили до лісу.

А я пішла за покоївками на горище, де за словами тани Родіки повинні зберігатися коробки з магічними ліхтариками, стрічками, мішурою та іншими святковими прикрасами. Прекрасне місце, звідки мені й варто було почати своє дослідження. Де ще можуть зберігатись лижі? Хіба що в коморі якийсь, але на горищі все-таки ймовірніше.

І треба ж таке, я справді їх там знайшла. І навіть не одну пару. Навіть напружуватися не довелося, щоб розгледіти потрібний мені інвентар в одному з кутків, за нагромадженням старих скринь.

Ну що ж, повернеться Бріенн і випробуємо удачу ще раз. Завірюха вже потроху вщухає.

Дочекавшись, слушної миті, коли зі мною нікого не було поруч, я знесла одну пару, замасковану ілюзіями, на перший поверх, сховавши свою знахідку в комірчині під сходами. 

Знайшовши рішення проблеми й визначившись зі своїми подальшими планами, я остаточно заспокоїлася та розслабилася. І навіть почала отримувати задоволення від ситуації. Досліджувати герцогський особняк, продумувати, де і як його прикрасити, де повісити ліхтарі, де гірлянди, де запустити під стелю рій магічних світлячків, виявилося для мене цікавою та приємною справою. Так само як обговорювати з таною Грасею святкове меню.

Я навіть на деякий час дозволила собі повірити, що й сама буду присутня на цьому святі, що зможу провести старий рік разом із герцогом та його сином, насолодитися разом з ними святковою вечерею, зустріти з Сендом день Нового сонця... Шкода, що цього ніколи не буде.

Але хіба заборониш собі мріяти? Я вже й забула, як це солодко буває. І як гірко. 

Через кілька годин знадвору повернулися чоловіки, доправивши з лісу пишну, красуню ялинку, що наповнила весь перший поверх ароматом морозу і хвої. Її я відразу розпорядилася встановити у великому бальному залі. Ще принесли повні кошики ялинових гілок, з яких дівчата одразу взялися плести довгі гірлянди з допомогою золотистих і червоних стрічок. Вплітаючи гілки омели та гостролиста.

І ось я спостерігаю, як двоє лакеїв закінчують встановлювати ялинку. Порожній зал, в якому, здається, вже дуже давно не проводилися ніяких свят і жодних балів, не танцювали ошатно вбрані пари, прямо на наших очах міняється, наповнюючись п'янкою обіцянкою свята. Залишилося тільки прикрасити тут все.

− Що робити далі, лаері? – цікавиться один із лакеїв, випростуючись.

− Потрібно ще гілок, − посміхаюся з дещо винуватим виглядом. Їхніх товаришів я вже відправила назад у ліс. − А коли дівчатка закінчать плести гірлянди, нам знадобиться ваша допомога, щоб розвішати їх по дому.

− Як скажете, лаері, − чарівно посміхається русявий і кароокий здоровань. Саме він виявився тим самим Брайгом, про якого говорила Сара. Чемно кивнувши, лакеї йдуть, залишаючи мене в залі одну.

− Отакої, а що тут відбувається? – несподівано чую позаду себе знайомий голос.

Розвернувшись, бачу дещо скуйовдженого Мікеля зі слідом подушки на щоці. Дехто, здається, досі відсипався після нічних подвигів.

− Доброго ранку, − вітаюся зі щирою усмішкою, ловлячи себе на тому, що дуже рада його бачити. Подобається мені цей хлопець. – Прикрашаємо особняк до свят. Твій батько от розпорядився.

− Мій батько що зробив? – здивовано здіймає брови герцогський син.

Ну от, і цей туди ж. Що не так із цим розпорядженням Сенда?

− Доручив мені проконтролювати підготовку до свята, − повторюю ще раз. − А що?

− А-а-а… е-е-м, нічого, − мотає головою Мікель. Посміхається лукаво. − Доручив, так доручив. Допомога потрібна?

− А вибухів не буде? – цікавлюся, примруживши очі.

− Ні-і-і. З вибухами цього року покінчено, – усмішка хлопчини стає бешкетною та чарівною. – Обіцяю, що жодна ялинка не постраждає.

− Ти хоч сам уночі не постраждав? − Герцог мені, звісно, казав, що все гаразд, але я все одно хвилювалася.

− Та що зі мною станеться? − знизує хлопець плечима, мазнувши по мені дивним поглядом. Мов розгубившись від мого питання. − Все гаразд. Не переймайтесь.

− Я рада, якщо так. Ти снідав? – схиляю голову набік. – Якщо ні, допомагати не дозволю.