Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська
Не хочу нічого знати. Його внутрішнє наповнення взагалі мене не стосується.
І даремно я все це герцогу висловила. Даремно піддалася емоціям. Даремно.
Сенд покинув мою кімнату вже понад пів години тому, а я досі не можу викинути з голови все, що ми тут сказали одне одному... і що ми ледь не зробили одне з одним.
Подумати тільки, я мало не віддалася йому. Абсолютно добровільно, пристрасно цього бажаючи.
Ні, я не ханжа, займатися самобичуванням і шкодувати про вчинене не буду. А ще я не ніжна, невинна квіточка, що зберігає себе для одного єдиного. І до цієї сторони стосунків між чоловіком та жінкою ставлюся абсолютно спокійно. До зустрічі з герцогом я б навіть сказала, що байдуже ставлюся.
Той досвід, що є в мене, він не дуже приємний. Але не тому, що мені було погано в ліжку з чоловіком, а тому, що мій перший коханець переконав мене, що він мене кохає, що він не може жити без мене. Він переконав мене, що одружиться, як тільки я закінчу навчання... піду на службу... виконаю перше завдання... умови постійно відсувалися... і він все більше заплутував мене в тенетах брехні, обману і підступу, щоб якомога міцніше прив'язати мене до себе.
Я досі не збагну, як могла повірити Влодеку. Чим я думала взагалі? Як могла так близько підпустити його до себе? Чому мені так багато часу знадобилося, щоб зрозуміти, яким він є насправді? Адже спочатку він навіть не дуже мені подобався.
Просто, з Бріенн тоді трапилася біда, а потім, через рік, сильно захворіла мама... і мені так хотілося мати поруч сильне плече. Того, хто захистить та допоможе.
Я була юною наївною дурепою, яка ще не усвідомила, що в цьому жорстокому світі можна розраховувати лише на себе.
Все стало на свої місця, коли мати померла. І я випадково дізналася, що навіть зі мною Влодек носить одну зі своїх личин. А ще через деякий час розкрився його обман щодо чаклуна, в чиє прокляття влізла Бріенн. Я остаточно прозріла, зрозумівши, що для графа Влодека Габжі всі навкруг лише маріонетки, а я найдурніша серед них.
Розрив із Ляльководом мені дорого обійшовся. Варто було заявити йому, що я йду від нього і хочу піти з Таємної Канцелярії, Влодек вмить перетворився з солодкомовного маніпулятора на жорстокого одержимого тирана. І дуже зрозуміло, так би мовити, на моїй власній шкірі дав мені спробувати, що зробить зі мною і моєю пернатою сестрою, якщо я посмію його зрадити. Все, що я тоді змогла зробити, це відстояти своє рішення припинити наші любовні стосунки. Тільки тому, що він був упевнений, що зуміє переконати мене пізніше, коли я видужаю і заспокоюся.
Не переконав. Хоча досі намагається.
Я залишилася його агентом, але на відстань дотику більше ніколи не підпускала.
Тоді я ще двічі намагалася знайти тепло й ласку в чоловічих руках, піддавшись почуттю самотності й тілесній потребі. Намагалася забути, замінити близькість із Влодеком іншими у своїй пам'яті. Стерти його. Вийшло так собі. Першого разу справа навіть до ліжка не дійшла. Я просто втекла у найвідповідальніший момент. А вдруге я таки змогла пересилити себе. І навіть деякий час зустрічалася з тим чоловіком. Він був добрим, хорошим і лагідним. Але мене вистачило ненадовго, я нічого до нього не відчувала і не змогла брехати про свої почуття.
Було багато інших, хто намагався мене домогтися. Але я нікого не хотіла.
Не вийшло нічого нормального у мене ні з ким. Може, чоловіків не тих обирала, а може, зі мною щось не те.
У моїх венах тече кров сатирів та німф. Батьківський спадок. Саме завдяки йому я розумію всіх живих істот, можу керувати ними. Але це лише частина моїх здібностей. Є ще дещо. Те, що стало моїм прокляттям. Де б я не з'являлася, як би не намагалася поводитися непомітно, мені не уникнути чоловічої уваги, чоловічого бажання. Я ніби магніт для протилежної статі. Не для всіх чоловіків, звісно. Але для більшості.
Сама ж при цьому рідко коли відчуваю справжній інтерес до будь-кого. А якщо й відчуваю, то до невідповідних об'єктів. Влодек яскравий тому приклад.
І навіть зараз... Герцог для мене точно не варіант, а я чомусь абсолютно несподівано розтанула. Почала відчувати до нього те, що ні до кого досі не відчувала. Можливо причиною тому моя тривала самотність. Можливо, ще щось. Все це не має значення.
Не можна мені йому поступатися. Нічим добрим це не закінчиться. Для мене в першу чергу.
Ляльковод назавжди відучив мене довіряти чоловікам.
Але чому саме зараз моє серце так болить і просить того, чого я не можу мати?
У цьому величезному старовинному особняку, відтятому від світу хуртовиною, мені вперше захотілося чогось більшого. Я вперше відчула яке це, коли тягне до когось із непереборною силою.
До когось, забороненого для мене.
Герцогу не можна знати, хто я. А мені не можна тут залишатися.
Час підтискає. Потрібно звільнити Бріенн. А потім... а потім мені з сестрою доведеться тікати на край світу, щоб сховатися від нашого спільного ворога і всіх тих ворогів, яких я нажила за час служби в Ляльковода.
Я не хочу, щоб і герцог Арджан був серед них. Хай він краще не знає, кому дав прихисток. У цьому плані вибух мені грає на руку. Ніхто не повідомить Сенду, де знаходиться його справжня наречена. І мене він не знайде, і нічого про мене не дізнається.
Але як бути з тим, що тепер я не можу відкрити портал?
Варіант напрошується лише один, простий та очевидний. Потрібно покинути захисний периметр особняка, і проблема буде вирішена.
Зітхнувши, перевертаюся на бік. Ні, заснути в мене точно не вийде хоч як би я не старалася. Навіть після того, як Сенд загорнув мене майже з головою в ковдру і суворо сказав спати, бо було ще дуже рано.
І взагалі, чому я його слухаю? Ця людина дуже погано впливає на мене. У його присутності мій мозок розм'якшується. Треба давати драла, перш ніж цей процес став незворотнім.
І йти треба прямо зараз, поки всі сонні, і в будинку метушня.
