Юджи - Ірина Муза
Тим часом недалеко від нас розкрився ще один портал. З нього з'явився молодий чоловік. Одягнений він був у сірий костюм, на плечі накинуто щось на кшталт Дафлкота. Чоловік був зосереджений на мені, і мав задумливий вигляд. На моє здивування його волосся мало злегка рудуватий відтінок, але схоже за звичаєм цих земель незмінна зачіска із зібраним у хвіст волоссям на потилиці, цей чоловік мав легку неголеність, скроні також поголені, рівні вилиці, правильної форми ніс і вузькі очі. Йому б чорною підводкою підвести їх і був би ми міфічним ельфом із фантастичних оповідань. Ну це я так, а взагалі він доволі привабливий.
Наважуся припустити, що це й був той самий Айрон із якогось там департаменту. Він, не звертаючи увагу на битву, що відбувається, робив кроки до мене.
- Вільний, патрульний... краще звернися до лікаря! - окинув його оцінювальним поглядом Айрон і знову повернув свою увагу до мене. Ієн швидко вклонився і начаклувавши собі портал швидко зник у ньому.
- Граф Айрон Тіче оф Грінн, Департамент Магічних Порушень! - представився він у поклоні. Я вгадала, це був той самий Айрон, про якого говорив Володар. Після зникнення вартового я відчула себе ще не затишніше і від безвиході обняла себе двома руками. Здається, у мене вже зуб на зуб не потрапляв від холоду...
Відповідати цьому графу я не поспішала. Айрон на мене зараз і не тиснув, навпаки, зняв зі своїх плечей дафлкот і накинув на мене, сам залишаючись у камзолі.
- Йдіть за мною Лейла... - і поки Айрон знову чаклував нам портал, я відволіклася на яскравий спалах. Обернулася і побачила, як вартові своєю магією вивільнили з-під своїх валунів чудовисько, а далі мою увагу привернув Володар, вогонь почав з'являтися в його розведених у різні боки долонях. Було видно, як полум'я розгорається в ньому і сила зосереджується в руках. Він став робити кроки до монстра і кожен його крок залишав за собою вогняний слід, земля палахкотіла від його кроків. Потім я відчула, як усього на секунду, Володар відпустив контроль над своєю силою, полум'я вирвалося з нього, і він сам спалахнув, розносячи вогонь навколо себе. Стовп вогню збільшувався і розростався. Чудовисько видавало роздираючі, утробні звуки, поки зовсім не перетворилося на попіл. Дивно, що сам Владика якимось чином не постраждав від цього вогню і на його тілі я навіть опіків не спостерігала. Ніби вогонь не чіпав його зовсім.
Я спостерігала за цим як заворожена. Мене глибоко вразила незмірна сила Володаря. Він усього на секунду відпустив контроль і вогонь спопелив ліс у радіусі кількох десятків метрів. Попіл літав, змішуючись зі снігом. Деякі дерева все ще горіли, а жар від місця битви мене зігрівав, а може це дафлкот, що дбайливо накинули на мої плечі. У будь-якому разі видовище було дивовижним і заворожуючим.
Я зовсім не можу зрозуміти, чому я так чітко відчуваю коливання сили, коли поруч він. Чому я відчуваю наскільки він могутній? Адже я не відчуваю магію інших людей. Ні вартові, ні маги вітру зовсім не вирізнялися для мене з-поміж звичайних людей. Я не відчувала їхню магію і ніколи б не відрізнила їх від звичайних людей. Чому ж силу Володаря я так яскраво відчуваю? Може він настільки сильний, що будь-який мешканець Мікенії може відчути його міць? Поки що це єдине логічне пояснення, що мені спало на думку...
Тим часом Айрон ще раз привернув мою увагу до себе і ввічливо почав відводити мене в портал. Я все озиралася на Володаря. Який же звабливий. Я нарешті зловила на собі його погляд. Груди його швидко здіймалися, а погляд був хижий і злий. Дивився на мене так, ніби я зробила щось дуже погане.
Страх пройняв мене в цей момент до кістки. По спині побігли мурашки. Від такого погляду можна було померти на місці. Він мене лякав. Як можна приваблювати й відштовхувати від себе одночасно? Я не розумію цього. Але чорт...
Із роздумів мене вивів несміливий злегка відчутний поштовх. Айрон різко і сильно здавив мою руку і потягнув за собою в портал. Останнє, що я побачила, перш ніж зникнути в порталі, це як до Володаря з порталу, який швидко утворився, прибуло з десяток вартових, вони про щось повідомили йому, а далі мене затягнуло у воронку порталу. Знову голова йшла обертом, усе навколо закрутилося, закрутилося і в мене перед очима знову наче завіса утворилася, доки мене не зловили. Я втратила рівновагу і майже впала, але мене вчасно підхопив Айрон.
Усе навколо тепер було зеленим. Ми опинилися на околиці міста, позаду нас були незаймані луки і ліс, що йшов у далечінь. Попереду було невелике поселення і здається мені, воно було занедбаним. Кілька будівель самотньо стояли біля дороги, якою ми йшли зараз у цілковитому мовчанні. А попереду була будова, що віддалено нагадувала фортецю. Будова була в три поверхи, стара кам'яна кладка прямокутної форми. Взагалі на вигляд була, як місце для ув'язнення. І ми попрямували саме туди. Позаду будівлі я встигла помітити ліс. Тільки виглядав він наче не живий. Засохлі дерева мали виснажений вигляд. Ніби земля померла в тому місці. Не знаю, як ще можна було це описати.
Мене провели в глиб будівлі. І мені не подобалося, що навколо панувала тиша. На вході був лише один страж у незмінній чорній уніформі. Більше я людей не спостерігала. Ми піднялися одразу на третій поверх. Кам'яні сходи нагадували архітектуру дзвіниці, там ще багато сходинок потрібно підніматися нагору. Я у фільмах таке бачила.
Айрон підвів мене до перших дверей і штовхнув їх. Кімната була невеликою. З меблів тільки ліжко, невеликий столик і два стільці.
- Побудь тут хвилин десять, я приготую тобі зілля і відведу в допросну. Двері я зачиню магічно, тож не намагайся їх відчинити, тебе боляче відкине до стіни. Попереджаю! - насупився він на останніх словах. Щойно я зробила невпевнено кілька кроків у цю саму кімнату, за мною одразу ж замкнулися двері, і за кілька секунд засяяли всіма кольорами веселки. Я від гріха подалі відійшла від цих дверей. Не дуже-то й хотілося, щоб мене шандарахнули...
