Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська
— Через того лютого бульдога я й попав у машину, а потім у купу, зітхнув зайчик.
— Який збіг, який неймовірний збіг! — не міг надивуватися песик. Адже це той самий бульдог Гог... постривай! Чи ти часом не з того будинку, де на балконах стоять фіолетові ящички для квітів?
— Так, фіолетові, — підтвердив зайчик Кадриль.
— Ви... ви... виходить, — песик аж захлинувся, — ми обидва з того самого...
— Що це тут робиться? — перервала їх обох жаба. — Ми ясно домовилися: будемо говорити по черзі, по одному, за годинниковою стрілкою. А вийшов справжній хаос!
— То... пробачте, — зніяковів песик.
— Прошу, але щоб цього більше не було, — попередила жаба. — Заєць Кадрилю, чи ви вже все сказали, що повинні були сказати?
— Може, і все... — з сумнівом сказав зайчик.
— Чому "може"? — здивувалася жаба. — Що б це було, якби стрілка годинника то йшла, то не йшла? Кажіть прямо: все чи не все?
— Все, — промимрив зайчик і так подивився на песика, що з його очей можна було зрозуміти: "Ти бач, як хазяйнує біля мого вогнища!" — Правда, пригадав, — понад усе я любив уночі пускати стрілу...
— Таку з наконечником? — запитав песик.
— Так, з гумовим наконечником. Ляп! — і приклеїлася в ціль. Я так надресирував лапу, що міг би змагатися зі справжнім ковбоєм... Уже все, все, — він поглянув на жабу.
— Слово надається пінгвінові, — об'явила жаба.
— Твінас, — пінгвін розплющив одне очко, потім друге, — моє ім'я Твінас. Я вже згадував раніше, що я товстий, вайлуватий і не дуже спритний...
— Кі-кі-кі... — не стримався песик, але, знову глянувши на суворо стиснуту пащу жаби, вдав, що кашляє: кхі-кхі-кхі...
— Тому, — розповідав далі Твінас, — щосили намагаюся ворушити мозком, а як прикушу люльку, то мозок у мене вертиться, як дзига. Мене навіть прозвали сищиком Твінасом — і то не лише тому, що я любив дивитися по телевізору фільми про злочинців, а тому, що я сам розплутував загадки не одного великого злочину. Ступня... я її втратив, переслідуючи відомого карного злочинця, а без неї важко рухатися, отож я і розтовстів.
— Та ви ж казали, — пригадав песик, — що розтовстіли тому, що поламався заводний ключик.
Перед тим як відповісти, великий сищик посмоктав люльку.
— Щира правда, — сказав він, — переслідуючи карного злочинця, я втратив ступню і поламав ключика, вірніше, поламав інший негідник, щоб я його не наздогнав. Ну, а кому потрібен сищик без ступні? Все.
Тепер надійшла черга говорити песикові. Він розхвилювався, хляпнув вухами, облизав ніздрю, вірніше квасолинку, і відкашлявся.
— Слово пілотові, — об'явила жаба.
— А... я? — остовпів від подиву песик. — А го... годинникова стрілка?
— Хоч я тебе й попереджала, — сказала жаба-розпорядниця, — але ти безупинно заважаєш іншим і зчинив такий хаос, що я, аби покарати тебе, позбавляю тебе слова. Просимо пілота.
Винуватець сумно опустив мордочку.
— Оце тобі! — ляснув хворостиною по штабелю зайчик. — Будеш тут заправляти біля мого вогнища та ще наказувати моєму другові! Диви, яка правителька знайшлася! Хто тебе просив?.. Говори, друже, говори і кікікай, щоб аж щоки рвалися!
— Як же це? — поглянула на всі боки жаба. — Адже ми проти хаосу та безладдя, правда? Пілоте, говоріть!
Пілот мовчки похитав шоломом.
— Твінасе, — звернулася жаба до пінгвіна, — підтримай мій порядок! Адже ми прийшли сюди з тобою разом.
Відповіді вона не дочекалася: пінгвін Твінас дрімав чи вдавав, що дрімає; очиці сховав за повіками, люльку — під крило, тапку — під живіт.
— Говори, — звелів песикові Кадриль. — Вперед, друже!
— Ну гаразд, — здалась і жалібно потягла носом жаба. — Я хотіла навчити порядку й дисципліні, щоб не було безладдя, щоб, коли настане небезпека, ми уміли б дружно захищатися й атакувати... Та якщо вам не потрібен мій досвід організатора, можете поводитись як вам заманеться.
— Чому? — по-дружньому відізвався песик. — Нам ще дуже пригодиться твій досвід... Та чи тобі не приходило в голову таке: адже ця ніч новорічна, то чому б нам не посміятися, не поговорити, не повеселитися досхочу, без ніяких порядків денних і стрілок?
— Хай вона ще заїкнеться про стрілку! — знову схопився за хворостинку зайчик.
— Чого це ви зчепилися, як два півні-забіяки? — мирно прогудів басок Твінаса.
— Правду кажучи, — промовила жаба, — через ту стрілку... — вона боязко глипнула на хворостину в лапі зайчика, — мені і з голови випало, що сьогодні Новий рік. Тому прошу у всіх пробачення, а зараз...
— ...зараз, — вихопився керувати зайчик Кадриль, — буде говорити песик!
— Китичка моє ім'я, — сором'язливо почав песик. — Про бульдога Гога я вже сказав. Але він мені тільки ніздрю зірвав, а хвоста відірвав бешкетник хлопчик Рімас. і стало мені так тяжко, так тяжко, що я вимовив одне слівце, — він змовницьки підморгнув Кадрилю, — і сусідська дівчинка Рута замість ніздрі приліпила мені квасолинку, а замість хвоста пришила китичку від скатертини, тому і прилипло до мене це дивне ім'я Китичка... Кі-кі. Може, і все?
— Ні, не все! — встав з місця Кадриль. — Запам'ятайте, якщо коли з вами скоїться біда, то він не вагаючись віддасть
