Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська

У Ейнори затремтів голос, але вона швидко опанувала себе і підвела високо голову:

— Тепер ви розумієте, що я не можу бути із тієї самої купи, що й ви?! Все.

— Менес, — промовив спокійний байдужий голос.

Усі підняли очі на пілота, який сидів на верхній сходинці.

— Моє ім'я Менес, — повторив він. — Я із тієї самої купи, із тієї самої машини, з будинку, де на балконах рожеві ящички для квітів.

— Може, — піднявся Китичка, — то, може, і бульдог Гог вам руку...

— Ні, — пілот узяв рукав, що звисав порожній, і заткнув його за пояс. — Руку я втратив під час катастрофи. Мене вийняли із кабіни Ту-141 і посадили у вертоліт, не прив'язавши захисним поясом. Пустили вище покрівлі, вертоліт зачепився за ринву, ми перевернулись, я впав на землю і втратив руку. Потім мене викинули геть. Все.

Двері зачинилися, пілот зник. Китичка хотів дещо запитати у нього, та так і застиг з роззявленим ротом.

Тепер повинна була розповідати жаба. Для цієї важливої церемонії вона встигла відповідно приготуватися: поки говорив пілот, вона прослизнула в сумку і вилізла вже напнута мереживною накидкою із манжета школярської форми; спереду накидка була застебнута значком із обдертими літерами.

— Що я можу сказати про себе, — скромно почала жаба, сидячи на сумці, — що я можу додати про себе, в той час коли ми почули стільки чудесних, захоплюючих біографій! Таїти не буду: початок мого життя не був всипаний трояндами, бо доводилося постійно терпіти від сильніших агресивних тварюк. Хто може полічити, скільки кривд зазнала моя тонка зелена шкірка, але, на щастя, мій тверезий погляд і природжені організаторські здібності плюс безупинна діяльність... Шановний Китичко, якщо ви не можете втриматися, щоб не сміятися, просимо висміятися за штабелем, просимо; я не проти почуття гумору.

— Мо... можу стриматися, — заїкаючись сказав песик.

— Що ще, що ще розповісти вам про свою незначну особу? — жаба майже декламувала. — Моє ім'я Легарія, а оцією бородавкою, — вона провела лапкою по лівій щоці, — я заразилася на городі від ропухи, а цей значок я отримала за вдалу організацію боротьби проти пацюків, які тероризували всі іграшки. Моя керівна роль, скажу, не хвастаючись...

— Краще скажіть, — прямо запитав Кадриль, — чим так напхана ваша сумка?

Жаба зблідла зі злості і вже ладна була відповісти чимсь образливим, але стрималась і осміхнулася.

— Шановний старомодний танцю, тобто Кадрилю, — відповіла жаба, — може, ви знаєте таку ж стару приказку: "Не плюй у колодязь, бо доведеться води напитися"?

— Ви хочете сказати, що мені пригодиться ваша розпухла сумка? — перепитав зайчик. — Пусте!

— Космічний корабель "Срібна шишка" готовий до польоту! — раптом пролунав голос пілота Менеса.

Забувши про суперечку та все інше, іграшки схопилися з місць і, не вірячи його словам, дивилися на пілота.

— "Срібна шишка"?! — повторили вони в один голос. — Готовий до польоту? і куди?

— На Тандадрику, — почулася відповідь із корабля.

Іграшки обступили східці і занепокоєно дивилися на пілота, який стояв у дверях корабля. Лише Ейнора залишилася сидіти біля вогнища.

— Що це за Тандадрика? І де вона є? — задав Кадриль запитання, яке всіх турбувало.

— Де вона — не можу точно сказати, я сам там не був, — спокійно відповів пілот Менес. — Одначе система управління корабля запрограмована на подорож до планети, яка називається Тандадрика. В інструкції написано, що Тандадрика — це батьківщина всіх ігор, планета іграшок.

— Батьківщина ігор?! — знову всі повторили в один голос. — Планета іграшок?!

— Скажіть, — повернула до пілота заплющені очі Ейнора, — чи в Тандадриці є лікарні і майстерні для іграшок?

— Повинні бути, — відповів пілот Менес. — Не можуть не бути.

— Не можуть не бути! — повторила Ейнора. — Повинні бути, і я знову розплющу очі... Знову розчешу довгі шовкові коси... Мене любитимуть і носитимуть на руках...

— Далека подорож не буває без пригод і небезпек, — замріяно сказав зайчик. — Хотів би я нічого не злякатися, хотів би перемогти сильніших за себе, хотів би скрізь бути першим... Скажіть, — запитав він у пілота, — чи в дорозі може трапитися що-небудь надзвичайне?

— Аякже! — відповів пілот. — Навіть подорож на смітник принесла нам стільки несподіванок, то що вже говорити про політ через незнані безкраї простори космосу!

— То... чого ми чекаємо? — нетерпляче ворухнув вухом Кадриль. — Мерщій у корабель, і — вперед!

— Стривай, стривай! — охолодила його запал Легарія. — Якщо подорож має бути небезпечною і ризикованою, то чи варто в неї вирушати? Ми повинні дивитися тверезо: маршрут невідомий, пілот некваліфікований, нас може спостигти страшна катастрофа!.. Тільки ви не подумайте, що я боягузка і не хочу побувати на Тандадриці: мені теж було б не зайвим вилікувати бородавку і придбати нову сумку, в якій були б цінні і життєво необхідні речі. Одначе я повторюю: треба дивитися тверезо, ніхто не знає, що на нас там чекає.

— А що на нас чекає тут? — гордо відкинула голову Ейнора. — Кому ми тут потрібні? Всіх нас викинули... тобто вас викинули, а мене, втікачку,