Пелле Безхвостий у школі - Йоста Кнутсон

Як і більшість дітей старшенького віку, Бірґітта й Улле, звичайно ж, ходили до школи. Щоправда, не до однієї, адже Бірґітта відвідувала школу, де навчались самі дівчатка, а Улле — ту, де самі хлопчики.

Часом Пелле Безхвостий проводив до школи Бірґітту, а часом Улле, але ніколи не підходив до самої школи, оскільки вважав, що краще йому туди не потикатися.

А якось Улле сказав Пелле:

— Сьогодні ти підеш зі мною до школи.

Він не поцікавився, що думав про це Пелле, а запхнув його собі в сумку й поніс до класу.

— Знаєте, що в мене в сумці? — спитав Улле в своїх товаришів.

— Там щось ворушиться, — сказав хлопчик, якого звали Гокан.

— То щось живе? — спитав другий, якого звали Фольке.

— Може, щось небезпечне? — з острахом спитав третій на ім’я Аксель (втім, його дражнили маминим синком).

Улле відкрив сумку, і з неї вистрибнув Пелле Безхвостий.

— Який негарний кіт! — сказав Гокан. — У нього навіть немає хвоста!

Горопашний Пелле намірився знов залізти в сумку.

— Що ти з цим котом збираєшся робити? — спитав Фольке.

— Я просто хотів його вам показати, — відповів Улле. — Та якщо він вам не до вподоби, то засуну його в сумку та й усе.

— Ні, ось що, — озвався Гокан. — Засуньмо його не в сумку, а в катедру. Ото буде сміхота!

Тієї миті задзеленчав шкільний дзвоник, і Гокан схопив Пелле, поніс до вчительської катедри. Тоді підняв покришку, запхнув Пелле всередину й закрив її.

Та ось до класу зайшов учитель. Мав бути урок біології. Може, ти не дуже знаєш, що таке біологія, то я тобі поясню: на уроках біології вивчають геть усе про тварин, про квіти, про все те, що живе й росте. — Так от, сьогодні ми поведемо мову про собак, — почав учитель.

Пелле не стримався і засичав у катедрі.

— Що це таке? — спитав учитель.

Хлопці захихотіли.

— У класі має стояти тиша, — нагадав учитель. — Так от, як я вже казав, сьогодні ми поведемо мову про собак.

Тепер уже Пелле сердито занявчав.

— Що це таке? — спитав учитель. — Хто в класі вищить?

Хлопців, здається, це не засмутило, і вчитель розгнівався.

— У класі має бути порядок, — провадив далі він. — І я більше не бажаю чути ніякого шуму.

Тоді запала повна тиша.

— От і гаразд, — сказав учитель. — Отже сьогодні ми поведемо мову про собаку — нашого доброго, найкращого з усіх тварин друга…

Тепер Пелле, що сидів усередині катедри, почав щосили мурчати й плюватися. Здавалось, мовби то десять кравчиків заразом заходилися попльовувати на свої розпалені праски.

— Та годі вже! — скрикнув учитель і вдарив кулаком по катедрі. — Хто з вас подає ці звуки?

Усі мовчали.

— Якщо винуватець не зізнається, то цілий клас отримає догану, — сказав учитель.

Ніхто не ворухнув і пальчиком.

— Ну, що ж, тоді я запишу до класного журналу догану цілому класові, — сказав учитель, відкриваючи кришку катедри, щоб узяти журнал.

Можеш собі уявити, як він злякався, коли з катедри вискочив Пелле Безхвостий! Кіт так розгнівався на старенького вчителя, який безугаву торочив про собак, що вкусив його прямісінько за носа, і вчитель упав навзнак. Пелле мерщій кинувся тікати з класу, але що тоді там зчинилося! Хлопці з галасом та криком стали його ловити, одначе Пелле втік, бо хтось під час тієї бучі відчинив двері. Потім Пелле побіг дорогою просто додому й поклав собі, що більше ніколи не піде з Улле до школи.

А от Улле та всі його однокласники отримали догану. Учителеві пригода з котом аніскілечки не сподобалася.

Наступного дня Пелле Безхвостий здибав біля річки лиходія Монса, Біла та Була. Вони стояли там і дивились, як перед водоспадом унизу танцювали крижини.

— Добридень, — привітався Пелле. — Що — стоїте й дивитеся?

— Саме так, — відповів Монс. — І часом махаємо своїми хвостами.

— А в тебе немає чим, — докинув Біл.

— Ти безхвостий, — додав Бул.

— Зате вчора я був у школі, — похвалився Пелле.

— У школі? — роздратовано перепитав Монс. — Наскільки я знаю, у нашому місті немає жодної котячої школи. Стара Майя з Соборної Вежі хтозна-коли мала одну, але її закрили, бо останнім часом туди не приходив жоден кіт.

— Я був не в котячій школі, — сказав Пелле, — а в школі для хлопчиків. У школі Улле.

— І, звичайно ж, ти там нічим не відзначився, — глумливо кинув Монс.

— Е ні, відзначився, — відповів