Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська

іграшки всі зручно повсідалися навколо тріскотливого вогню.

— Здорово налякав, — зізнався Китичка.

— Не зберегли шапку, — з жалем сказала жаба, тягнучи від Ейнори кінець шарфика, — і сокиру втратили. Неабиякі матеріальні збитки.

— Ось Ейнорина рукавичка, — пронизливими очицями обдивився кругом Твінас.

— Візьми, Ейноро, — підскочивши, подав їй Кадриль.

— А ви чули якийсь дивний сміх? — запитав Китичка. — Мене аж морозом обсипало!

— Може, то сам водій реготав? — пробував відгадати пілот. — Порозгублював свої речі... перед Новим роком і ошалів.

— Напевно, він, — іграшки навіть полегшено зітхнули.

— Реготав не водій, — пробасив пінгвін.

— Звідки ти знаєш? — здивувався Кадриль.

— Кроки, — посмоктавши люльку, тільки й сказав товстий сищик.

— Які кроки? — нічого не зрозумів Китичка.

— Після того, як хтось зареготав, водій кинувся бігти до машини. Отож, без сумніву, його хтось дуже злякав, — пояснив пінгвін Твінас.

— І як мені не прийшло в голову! — з прикрістю сказав песик.

— А отой хтось, — схвильовано огляділась жаба, — чи не підстерігає нас, де-небудь недалеко засівши? Видно, агресивна істота, якщо навіть самого водія налякала.

— Я одного разу бачив страховисько із сьома пащами, — пригадав Китичка, — але лише на картинці.

— Зараз це не картинка, а справжня небезпечна ситуація, — сказала жаба. — Треба дивитися тверезо...

— Добре, що нагадали, — перервав її пілот. — Ховаючись під ялинкою, я натрапив на дещо цікаве. Давайте всі обдивимося.

Знахідка під ялинкою

Пілот підійшов до нижньої гілки ялинки, — до тієї самої, що трохи довше видавалася за інших, — і рукою в рукавичці відхилив її вбік. Усі, за винятком Ейнори, аж ахнули від несподіванки.

Під гілкою стояв іграшковий, а може, й неіграшковий космічний корабель!

— Оце так штука! — вихопилось у Кадриля.

— Із нашої машини, із тієї самої купи, — в один голос загелготали іграшки.

— Ні, — буркнув грубим голосом Твінас.

— І мені, і мені вже прийшло в голову, чому ні! — вигукнув Китичка. — Адже у нього немає ніг, щоб прибігти і тут заховатися!

— Не те, — посміхнувся Твінас, посмоктуючи люльку. — Корабель майже новий, а таких ніхто не викидає. Крім того, він дуже акуратно стоїть: гострим кінцем угору, немов готовий летіти. Тепер подивіться ще уважніше: гілка, під якою він стоїть, в одному місці здерта, кілька гілочок зламані. З цього видно, що корабель, сідаючи на землю, їх був зачепив.

— То він, — витріщив очі Китичка, — прилетів із космосу?

— Найімовірніше, — відповів сищик.

— Мій обов'язок, — промовив пілот, — зайти всередину і роздивитися.

— А якщо, — запитала жаба, — всередині ви знайдете страхіття?

— Оте, що реготало? — додав Китичка.

— Мій обов'язок зайти і подивитися, — холодно повторив пілот.

Він дав потримати відхилену гілку Кадрилю, а сам підійшов аж до самого корабля і почав змітати сніг, який, виявилось, прикривав східці до дверей корабля. З одного боку східців був поручень, і, тримаючись за нього, пілот почав підійматися вгору. А всі, затаївши дух, стежили за ним і чекали чогось несподіваного й страшного.

— Може, треба сірників, щоб присвітити? — пошепки запропонував Кадриль.

Пілот мовчки захитав шоломом. і ось уже його рука в рукавиці досягає дверцят, ось натиснув... дверцята прочинилися, затемнів вхід... дверцята знову зачинилися... залишилась тільки невідомість... тільки тиша, що її порушувало посмоктування люльки.

— Тепер я здогадуюся, хто реготав, — тихо промовив Твінас.

— Хто? Хто? — запитали всі.

— Той, хто хотів відстрашити водія од ялинки, щоб він не знайшов під нею космічного корабля.

— Але хто ж він — "той"? — запитав Китичка, підозріло піднявши ніздрю-квасолинку на ті таємничі дверцята.

— Цього відгадати не можу, — зізнався товстий сищик, і в цю мить дверцята почали повільно відчинятися.

— Скажіть, що там робиться? — не витримала Ейнора, ледь кліпаючи віями. — Чому ніхто нічого не пояснить?

— Прошу не хвилюватися, — став у дверцятах пілот. — Корабель зовсім порожній. У салоні для пасажирів стоїть четверо крісел. У кабіні пілота я знайшов схему корабля та інструкцію.

— Схема? інструкція? — із поваги Китичка аж рота роззявив. — А що воно таке?

— Це креслення і вказівки, як керувати кораблем, — пояснив пілот. — Я пілот турбореактивного літака, то хтозна, чи зможу я до кінця зрозуміти цю модель, але спробую. Доведеться вам почекати. — Він знову зник за дверцятами.

— Давайте повернемося до вогнища, — запропонував Твінас, розповідатимемо далі, щоб швидше минав час.

— А якщо, — неспокійно оглянувся навкруги Китичка, — якщо візьмуть і повернуться господарі космічного корабля?

— Велике діло! То й що! — відважно виставив уперед своє розірване хутерце господар вогнища. — Ніхто до їхнього корабля ще й не торкався. А якщо будуть чіплятися, то я як дам кочергою!

Усі весело засміялися і знову обступили вогнище.

Знову розповіді