Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська

сірників, згорнутий пластмасовий мішечок і... що там ще може бути? На самому споді кишеньки?

То був гарно складений аркушик паперу. Кадриль розгорнув його, розгладив. Посередині була невміло намальована пташка — з задертою голівкою, роззявленим дзьобиком, стоїть на тоненьких ніжках. А внизу написано:

Знай, це я її тобі намалював

Літери заплигали, замиготіли в очах Кадриля. Він нагнувся нижче над вогнищем і при світлі вогнища знову подивився на малюнок і літери. На пташку з роззявленим дзьобиком, яка стояла навшпиньки.

— Кікіліс, — поволі вимовив Кадриль. Помовчав і повторив гучніше: — Кікіліс...

— Пробачте...

— Хто? Хто це? — підвів голову зайчик.

— Пробачте, чи не міг би я погрітися біля вогнища? Страх як зайшли шпари мені в лапи.

Поряд стояв худий песик на трьох лапах і з одним оком.

— Погрітися? — повторив Кадриль, провівши лапою собі по очах. — А так... грійся... звичайно!

— Щиро дякую, — подякував песик, сідаючи на снігу й виставляючи до вогню лапу.

— Ось візьми кінець шарфика, — запропонував йому Кадриль. — Будь як дома. А як тебе звати?

— Гутіс. Тому, що я отак сміюся: гу-гу-гу.

— А звідки ж ти?

— Із тієї темно-зеленої машини, — винувато опустив голову песик. — Зате ось що у мене є!

І із-за заяложеного коміра витягнув годинникову стрілку, двоколірну гумку, вірніше, шматочок гумки.

— Візьміть, — він подав зайчикові, — це я вам дарую.

— Хай це буде наш спільний скарб, — відповів Кадриль, — але з умовою, що ти будеш казати мені "ти".

— Гаразд, я казатиму вам "ти", — зрадів песик.

— І пообіцяй, — подивився йому прямо в очі Кадриль, — присягнися мені, що завжди казатимеш мені "ти" — навіть перед дулом гвинтівки, але все одно казатимеш мені "ти".

— Обіцяю, але... як дивно ви, пробачте, ти... як дивно ти говориш, — здивувався песик.

— Я не можу так не говорити, — тихо відказав Кадриль, — інакше говорити не можу... Одначе сідай у шапку, щільніше вмощуйся... ось так.

Вони притулилися один до одного в м'якій шапці, під високим зимовим небом і дивилися на вогнище. Язички полум'я ковтали і не могли проковтнути один одного, тріскотів хмиз, курівся димок; тільки ось вистрілила вгору велика іскра. Вона пролетіла у повітрі дугою, впала біля самісінької шапки і, яскраво сяйнувши наостанок, розсипалась попелом...

Кадриль простяг лапу й змахнув жменьку того попелу. Чи йому вчулося, чи, може, справді знову задзеленчав дзвіночок з крижаним сердечком? Чи він сам вимовив, чи звідкись долетіли слова:

...А верхівка її зелена Шепочеться з зіркою.

Кадриль поклав голову на купку хмизу і тихо повторив:

— Шепочеться з зіркою...

Примечания
1

Кікіліс — шишкар, птах. В оригіналі гра слів.

(обратно)
Оглавление Похмура дорога Пізня машина Дивний птах Одновухий Друг по нещастю Нічні гості Плач Шостий Знайомство Повернення Таємниця лишається нерозгадана Знахідка під ялинкою Знову розповіді про самих себе Приготування до подорожі Хто п'ятий Літаюча сумка Планета квітів На пелюстці квітки Пастка Під квітками У полоні квітів Кадриль діє Клубок ниток У зарослому домі Тривога у вазі Знову в підземеллі Погоня У "срібній шишці" В розвідку Сірник На спаленій планеті Паяц Запитання Китички Занепокоєння в "Срібній шишці" В корабель Іскри Знову в путь Суть Хитрощі Ейнори Твінасова таємниця Знахідки Легарії В лісі ламп У хатинці сторожа На дрейфуючому айсбергу У пащі робота