Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська

— Що б ти не наділа, тобі все личитиме, — відповів песик. — Усе тобі личитиме... Ейноро... — і тихо вийшов із комірки.

Усміхаючись своєму зображенню в дзеркалі, Ейнора наділа і скинула, наділа і знову скинула, і ще раз, і ще...

Довго-довго крутився круг каруселі, поки нарешті одне за одним посідали на стільчики і піднялися вгору шукачі Тандадрики, які довгенько були затрималися у комірках. Першим опинився біля каруселі Китичка — трохи походивши, він скрутився калачиком на картинці з старовинним ключем. Поряд він поклав якусь річ — чи то одежину, чи, може, ганчірку, не зрозумієш. Через деякий час із стільця, який ще не піднявся, миттю вискакує начальник Кадриль і стає немов укопаний: видно, він згадав, що стрибати личить тільки гарячкам. Він одягає новий уніформний піджак з адміральськими погонами та безліччю нашивок; піджачок підперезаний білим поясом з кобурою, з якої стирчить рукоятка маузера; на другому стегні висить нова планшетка. В одній лапі він стискує валізку "дипломат", повнісінько напхану різними штучками, страх необхідними для керування, що їх він набрав у комірці з надписом: "Усе для начальників". Із обох боків нової шапки стирчало по вуху, а особливо величні вуса — таким може позаздрити сам тюлень!.. Незабаром карусель підняла нагору й Ейнору; вона теж несла з собою два чемодани, які по-джентльменськи поспішив узяти від неї Менес. Ейнора була в сріблястому оксамитовому жакеті і в вишневих вельветових штанях; її пухнасте лляне волосся ледве прикривала модна пілотка, на шиї мінилася низка перлів. Зворушена увагою Менеса, розпашіла, вона звела на пілота сяючі й запитливі очі.

— О! — вирвався у нього вигук. — Ви чарівна, ви справжня леді, у вас чудовий смак, та...

Тут із каруселі випала напнута горностаєвою мантією Легарія в схожому на тюрбан атласному капелюшку з блискучим топазом посередині. Але, що найдивніше, — вона несе одну невеличку, вишиту намистом сумочку — в такій могла поміститися носова хустинка й ота крупина. Побачивши таку скромність референтки, мандрівники аж ахнули, і їм стало соромно за свою зажерливість, але відразу й заспокоїлись: від ручки сумочки тяглася мотузка, до якої були прив'язані сумки дедалі більші й більші до останньої, що була більша за саму власницю.

— Це моя раціоналізація, — гордо підняла тюрбан Легарія, марно виглядаючи джентльмена, який полегшував би їй ношу.

Останнім із каруселі випхався Твінас — заспаний, з рюкзаком на спині; в рюкзаці надувне крісло, портативний телевізор, набір люльок, коробочка з кубиками і стара тапка. Приємно було дивитися, як він ступає обома здоровими ногами; нова трохи блискучіша й проворніша — видно, не встоїть на місці після довгого відпочинку на полиці. Нова жилетка так тиснула, що довго не подрімаєш: нічого, він потерпить у ній, поки поруч буде Ейнора... Вона саме навпроти стоїть і з усмішкою дивиться на колишнього товстуна.

Твінас витріщив свої макові зернятка і аж роззявив рота.

— Чому ви мовчите? — ще привітніше усміхнулася Ейнора.

— Ви... ви... — басить і не може вибасити Твінас. — Ви...

— Ну, яка я? — грайливо повертається на високому каблучку Ейнора.

— Наче із вітрини... із журналу мод, — виговорює колишній товстун, насилу дихаючи в тісній жилетці.

Ейнора щасливо сміється і схиляє голову на плече Менесу.

Цього Легарія не може знести — вона легше несла б усі свої сумки!

— Твінасе, — ласкаво звернулася вона до нього. — В цій жилетці ти справжній солідний джентльмен. Тому йди сюди і візьми мій багаж

— Я вже лізу в корабель, — поставив Твінас ногу на сходинку.

— Стій! — наказав йому начальник і повернувся до пілота Менеса. — Що це означає? Де рейсовий корабель із Тандадрики?! Ви не виконали мого наказу? Не налагодили радіозв'язок?!

Пілот по-військовому виструнчився і відрапортував:

— Радіозв'язок налагодив. Із Тандадрики я отримав радіограму: "Замість рейсового корабля вас зустріне маршрутний повітряний пором наймодернішої конструкції, який у космосі візьме на борт "Срібну шишку" з пасажирами і доставить на Тандадрику. Порому вже дано сигнал вилетіти".

Начальник Кадриль кивнув головою в знак згоди і повагом вимовив:

— Уперед! Наказую приготувати корабель в путь!

— Слухаю! — відповів пілот і пішов до корабля.

Усі заметушились, і лише зараз начальник побачив Китичку, який стояв осторонь похнюпившись. Прикро вражений, Кадриль з ніг до голови обдивився песика.

— Мандрівнику Китичко! — суворо запитав. — Що все це означає?

Китичка наче нічого й не чув.

— Мандрівнику Китичко, — ще суворіше повторив начальник, — невже вам не соромно буде показатися в такому вигляді на Тандадриці?! — і він ворухнув вусом до референтки, щоб вона це теж повторила. Та на цей раз референтка промовчала: може, сердилася за оте слово "мавпяча", а може, тому, що начальник не звелів Твінасу нести її сумки, а може... хтозна...

— Мандрівнику Китичко, — геть розсердився начальник, — невже ви не могли замінити цю пошарпану китицю... цього хаотичного ковтуна на пристойний хвіст? Не могли приклеїти нормального носика? Ви полінувалися пошукати склад "Все для песиків"?

— Я його бачив, але пройшов мимо, — відізвався песик.

— Чи ви розумієте, недозріле створіння, що таким своїм виглядом ви скомпрометуєте на Тандадриці всю нашу делегацію? Що це у вас у лапі? Покажіть!

— Не покажу, — спокійно відказав песик.

— Це, — захлинулася від сміху жаба, — це ж паяцова шапка!

— Цього ще бракувало! — вигукнув начальник,