Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська
Начальник заблимав очима, роззирнувся навкруги, немов на нього збирався напасти бульдог Гог, смикнув за ремінь планшетки, помацав ручку револьвера і заявив:
— Я не розумію, про що ви говорите і що вам від мене потрібно, мандрівнице Ейнора!
— Прекрасно ви розумієте! — промовила Ейнора. — І якщо через блискучі гудзики та підлабузництво референтки ви не втратили остаточно розум, то повинні знати, що настав час діяти. Зараз або ніколи!
Товстий сищик, почувши цю розмову, був такий приголомшений, що почав кусати свою люльку.
— Начальнику, — промовила референтка, — сліпим може казна-що приверзтися. Не церемонься з цією фантазеркою.
— Шкода, що тією крупиною не заткнули тобі пельку, — відрубала їй Ейнора і повернулася до песика. — Китичко, братику, уважно послухай, що я зараз усім розкажу.
При слові "братику" у песика засмикалось підборіддя.
— Не хочу я нічого слухати, — відповів він.
— Прошу тебе, — простягла до нього руку Ейнора, — подивися на мене.
Песик підняв змарнілу мордочку на густі вії Ейнори.
— О Ейноро, — зашепотів він, — ти... ти...
— Так, — якось жалібно шепнула Ейнора, — я бачу. Я вже давненько бачу, від того часу, як метеорит ударив об корабель. Та я залишалася з заплющеними очима. Не тільки тому, що мої очі не подібні до незабудок, але ще й тому, щоб непомітно могла спостерігати дивні речі, про які настав час усім розповісти...
Розкриття таємниці— Мандрівники, увага! — перервав Ейнору пілотів голос. — Прошу приготуватися до катапультування.
— А це що?! — лапнув лапками Кадриль, як за тих інших часів, але схаменувся і солідно склав лапи собі на груди. — Пілоте, я наказую пояснити, чому мандрівники не можуть вийти через двері і східцями зійти на землю?
— Відповідаю на запитання начальника, — почувся спокійний пілотів голос. — Ми не можемо вийти через двері і спуститися східцями тому, що корабель сів на м'яке покриття планети, яке гострі кінці східців можуть проколоти.
— Наказую приготуватись до катапультування! — звелів начальник, не дивлячись на Ейнору.
— Ні! — Ейнора стала так, що заступила люк у "Шишечку". — Ніхто звідси не вийде, поки я не розповім того, що я вже була розповіла начальникові!
Вона вмовкла, вдихнула повітря, а в цей час відчинилися двері кабіни і вийшов Менес. Кадриль, глянувши на пілота, побачив у нього на комбінезоні червону плямку, що невідомо звідки взялася — неначе хто бризнув краплю крові.
— Начальнику Кадриль, — запитав Менес, — хто першим буде катапультуватись?
Кадриль пригадав пояснення референтки, що начальник мусить тоді першим виходити з корабля, коли це пов'язано з небезпекою, і промовив:
— Я...
Вимовивши "я", він знову глянув на тріснуті скельця окулярів пілота і раптом відчув страх: а що як і справді їм уготовано пастку? Тоді він загине першим. Хто тоді керуватиме мандрівниками? Хто дасть їм тямущі накази? Хто ще здатний без гарячки творити чудеса героїзму? Може, Китичка? Оцей заїка, палій! Йому тільки на картинки дивитися!.. Кривий пузань Твінас? Він ще й наказа не встигне дати, а вже засне! Ейнора? Таж вона сліпа, тобто не сліпа, але вона чванлива і фантазерка... Референтка Легарія? Але ж її вже зняли з поста начальника!.. Отож тільки він один достойний виконувати офіційні обов'язки начальника, ці обов'язки вже зафіксовані, і тому... тому... він повинен себе поберегти і не ризикувати. Тому Кадриль закінчив так:
— ...я пропоную, щоб катапультувався доброволець!
Ні слова не сказавши, до люка рушив Китичка.
— Не пущу! — заступила йому дорогу Ейнора і повернула до пілота палаючі очі. — Ніхто не вийде з корабля, поки я не розповім про ваш підступ!
Тепер уже всі мандрівники зрозуміли, що діються якісь серйозні справи.
— Твінасе, — звеліла Ейнора, — стань ти біля дверей пілотової кабіни і не дозволяй йому повернутися. Відповідаєш своїм життям!
Товстун неймовірно хутко кинувся до дверцят і заступив їх своєю спиною, готовий скоріше до того, щоб його порубали на куски, ніж пропустити!
— Я не знав, — промовив пілот, — що у вас новий начальник, тобто начальниця, яка так відважно наказує.
Кадриль відчув себе приниженим. Він владно підняв своє заліплене пластиром вухо і задзвонив у дзвіночок:
— Я тут начальник! Попрошу спокою!
— Говорити можна, але щоб це було дисципліновано, — промовила референтка, яку зацікавили Ейнорині слова.
— Викладай все, Ейноро! — пробасив Твінас.
— Начальнику Кадриль, — звернулася Ейнора, — я не збираюся відняти у вас керівництво. Я лише хочу нагадати, що я вам була відкрила таємницю, від якої, можливо, залежало і ще залежить і нині доля всіх нас. Я сподівалася, що ви візьметесь вияснити цю таємницю, але, на жаль, ви навіть лапою не поворухнули, щоб це зробити. Бо може бути так, — тут Ейнора повернулася до мандрівників, — може бути так, що Тандадрика — чистий вимисел, а пілот Менес — пірат чи розбійник космосу, який нас везе невідомо куди і віддасть у пазурі невідомо кому. Можливо, саме тому ми й блукаємо по різних планетах і ніяк не можемо знайти тієї Тандадрики, яку нам обіцяли.
Мов онімілі, мандрівники дивилися одне на одного, а товстий сищик замалим не вдавився
