Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська

— Що трапилося? Катастрофа? — Начальник ледь не зірвав із себе захисного пояса, уявивши, що метеорит знову пробив стіну й влучив жабі в бік.

— Аааа! — заголосила, наче хто її ріже, референтка. — Мій зуб пацюка!

— Ось він, — показав перлову крупину Твінас, устигнувши неймовірно швидко вихопити її майже із самісінького шланга. — Ось ваш зуб пацюка! Дивіться!

Легарія в той бік і не глянула.

— Аааа! — горланила, наче її хто накрутив, жаба.

— Увага, — пролунав звичайний спокійний пілотів голос, — наш корабель...

— Аааа! — заглушив його вереск Легарії. — Рана від пацюкового зубааа!

Терплячий товстун не витримав і притулив кінець шланга пилососа крикусі до рота — і язик всмоктався у шланг.

— Не пацюків зуб, — у тиші повторив сищик, — а перлова крупина.

— Сира чи варена? — весело запитала Ейнора.

Легарія роззявила рота, щоб відрубати їй, та не подужала витягти із пастки язика.

— Інвалідка перлової крупини! — насміхалася Ейнора.

Нежаб'ячим зусиллям референтка нарешті вирвала язика із шланга і, ковтаючи сльози образи, вигукнула:

— Але завдана ворогом рана була і буде!

— Ніякої рани не було, — спокійно прогудів сищик. — У вас на спині була кишечка, на кінці якої була гулька: коли на неї натискали, то ви стрибали, як під дудочку. Одного дня та кишечка відпала і дірочку заткнув хтось крупинкою. Оце й уся ваша бойова біографія, що не варта й щербатої копійки!

— Фі! — передражнюючи Легарію, сказала Ейнора.

Крупинка впала на підлогу, і товстун перевальцем попрямував до свого крісла, намагаючись не дивитися на Ейнору, але всією душею чекаючи її хоч одного привітного слівця чи хоч легенького помаху вій.

— А я, — гірко запхикала, геть занепавши духом, референтка, — мала тебе за справжнього джентльмена, Твінасе...

Сищик-джентльмен трохи зніяковів і розвів крильцями. Одначе він був задоволений. ОК — Операція Крупини — закінчилася вдало. Ейнора від усього серця сміялась, а начальник зморщив лоба й гортав записник; він не міг вирішити, як у такому випадку повинен поводитися відповідальний керівник: чи стати на бік референтки, чи відректися від неї?

— Спокійно, більше спокою і дисципліни! — нічого так і не вирішивши, Кадриль постукав олівцем об пляшку з освіжаючим напоєм. — Тільки не треба гарячкувати!.. І не зчиняйте хаосу!

Один Китичка лишився байдужий до пригоди з крупинкою.

Не подіяв на нього ні голос пілота, який раз у раз об'являв:

— Увага, увага! "Срібна шишка" сідає... Увага! Спеціальне повідомлення для начальника!

— Слухаю! Спеціально слухаю! — відгукнувся начальник, лише зараз відчувши, що захисні пояси вже не потрібні і можна стати за пульт.

— Рапортую, — сказав пілот, — орієнтир знайдено! Сідаємо на планету, яка являється супутником Тандадрики!.. Повторюю!. Повторюю: орієнтир знайдено.

— Слухаю: орієнтир знайдено! — повторив начальник і, щоб краще було чути спеціальне повідомлення, він витяг вухо з-під шапки.

— Ура! — загукали мандрівники. — Тандадрику знайдено, ура, ура, ура!

— Ще одне спеціальне повідомлення для начальника! — знову залунав голос пілота Менеса.

— Я слухаю! Я особисто слухаю! — урочисто відгукнувся начальник, перевіряючи, чи всі гудзики у нього на піджаку, і чіпляючи планшетку. — Наказую рапортувати!

— Ми приземляємось на супутника Тандадрики тому, що цього вимагає інструкція! Звідси ми повинні налагодити радіозв'язок з Тандадрикою і чекати їхніх посланців, які візьмуть нас на рейсовий корабель і доставлять на космодром Тандадрики!

Корабель м'яко стукнувся, а начальник у блискучому піджаку-уніформі і з планшеткою, мов сніп, гепнув на підлогу, — він зарано відстебнув захисного пояса.

— О начальнику, — першою підскочила до нього референтка, — ви подряпали собі вухо!

Жаба, не довго думаючи, здерла у Китички пластир і старанно наліпила Кадрилю на вухо.

— Який терплячий наш начальник! — ахкала від захоплення. — Інший в подібній ситуації горло собі перекричав би...

— Отак, як ти, за ту крупинку, — шпигонула її Ейнора.

— Дякую за зауваження, — холодно відповіла їй жаба, — але ви, мабуть, не знаєте, що критикувати референта має право лише начальник.

— Так, — солідно підтвердив начальник, — свою референтку критикую лише я сам.

Ейнора поривалася знову вжалити, але в цю мить відчинилися двері корабля і товстун Твінас миролюбно прогудів:

— Мандрівка закінчилась. Хай йому сто лих, то чого ж нам сваритися?

Всі замовкли і лише зараз відчули урочисту тривогу: подорож, якій, здавалося, ніколи не буде кінця, кінчається! Важко повірити, що треба буде розпрощатися з "Срібною шишкою", що останній раз відчинилися її двері і спустилися східці...

— Тепер усі бачите, — оглядівся начальник, — що правильно поводилися ті, які не хотіли повертатися назад, які вибрали мандрівку вперед і ризик.

Це, ясно, було сказано на адресу Китички. Він підвів якось дивно заспокоєні очі й промовив:

— Виходить, я поводився правильно, коли хотів залишитися на спаленій планеті.

— Непоправне створіння! — викрикнула Легарія. — Ніякої тобі вдячності начальникові за те, що врятував нас від загибелі!

Та начальник вибачливо посміхнувся:

— Я щиро надіюся, Китичко... мандрівнику Китичко... що майстерні й лікарні на Тандадриці допоможуть повернути вам тверезий розум і здорову орієнтацію.

Тут встала Ейнора.

— Якщо вже