Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська

писок неначе скам'янів, лапа відпустила підлокітник начальникового крісла, і він був би злетів до стелі, якби Твінас не схопив його за ногу й силоміць не посадив у крісло й не прив'язав захисним поясом. Песик так і сидів, стискуючи в одній руці ножик, а в другій — олівець та обгортку з цукерки, на якій був намальований хвіст білочки, а очі його дивилися на стіну корабля, але нічого не бачили. Кадриль відчув, що вколов товариша в самісіньке серце, і вже ладен був просити пробачення, але його притримав захисний пояс; поки він одстібував його, то встиг тверезо подумати: "Начальникові не личить стрибати, як горобцеві. Ще встигну вибачитись. Або звелю референтці, щоб сказала йому кілька заспокійливих слів".

А тим часом ще пролунало запитання пілота:

— Начальнику, накажете сісти на попутній планеті а чи летіти далі?

— Наказую летіти далі! — не вагаючись, відповів начальник.

— Авторитет у нашого начальника так виріс, що з ним рахується навіть пілот! — уголос визнала референтка Легарія.

Кадриль кивнув головою, витяг записну книжечку, олівця і з солідним виглядом почав черкати на папері. Як чудово звучить: авторитет виріс!.. Авторитет! Що не кажи, а учені слова справляють значно серйозніше враження, ніж прості слівця. От хоч би "орієнтир" або "фіксувати"... Кадриль без помилок повторив ці слова знову. Який успіх, тобто... тобто... прогрес!.. Та незважаючи на все, в те місце, де була до цього часу таємнича кишенька, йому наче ялинковою шпилькою кольнуло... Кольнуло і вщухло. Він одчинив шухлядку і побачив там планшетку: виявилось, що сам її туди поклав і забув...

ОК

Рукав начальникової уніформи, який був далі від вуха, так і лишився невичищений, весь сірів від пилу.

— Начальнику, — пробасив Твінас, — дозволь мені закінчити роботу, яку розпочав Китичка.

Начальник в знак згоди кивнув головою, і пінгвін незграбно виліз із крісла, схопився за шланг пилососа і, пихкаючи, підступив до начальника.

Мандрівників дуже здивувала така поведінка сищика-мовчуна, а для референтки то була просто головоломка: чи не мав на меті хитрун стати у начальника радником або його помічником? Адже зараз така ситуація, що навіть сам пілот корабля слухається начальникових наказів!.. "Фі, який підлабузник!" — сердито блимнула на свого суперника Легарія.

А Твінас уже трудився біля начальникового ліктя: спочатку незграбно, але скоро призвичаївся і всмоктував пилососом пил без жодного свисту.

Начальник з задоволенням спостерігав, як той працює. "Бач, як я правильно зробив. — мовив до себе, — що категорично присадив Китичку! Наче на дріжджах зростає мій авторитет. Чого доброго, і сам бульдог Гог зараз вертів би переді мною хвостом, ось як!"

Почистивши начальника, Твінас повернувся до Легарії.

— Може, й наша дама побажає почиститись? — ввічливо зацікавився він. — І я, і пилосос у вашому розпорядженні!

— Твінасе, ти справжній джентльмен... на мою думку! — Легарія кинула переможний погляд в сторону Ейнори. — Обчиститися мені життєво необхідно, чисть ретельно, як і нашого шановного начальника.

Вона простягла лапи, і шланг пилососа став обережно крутитися навколо її шиї, щік, під зябрами. Референтка щасливо усміхалася.

"Тепер уже ясно, — говорила вона собі, — що товстун побажав чистити начальникові піджака тільки тому, щоб покрутитися навколо мене! Милий хитрий пузанчик!.. Ось що означає показати свою ініціативу: я лише взяла його за крильце, тільки пройшлася з ним, — і він уже упадає коло мене! Ейнора від заздрощів просто шаленіє... Звичайно, — вона критично оглянула пінгвіна, — тверезо оцінити, то він аж ніяк не красень: кривий, у тапці, живіт як подушечка, сплюха, та якщо на Тандадриці не знайдеться нічого кращого, можна і з нього організувати зовсім пристойного джентльмена... а свій джентльмен при боці більше вартий, ніж навіть повна сумка добра!"

— Кве-кве-кве... — захихикала Легарія: пилосос уже лоскотав їй підошви. — Твінасе, безсоромнику, не лоскочи... скажу начальникові... кве-кве-кве... чи ти ошалів... кве...

— Ду-ду-ду-ду, — підспівуючи, пирхав Твінас, а його очиці поблискували яскравіше від золотих гудзиків Кадриля.

— Китичко, — погукала Ейнора.

Відповіді вона не дочекалася: Китичка лежав, неначе дерев'яний, тільки на писку ледь ворушився одвислий пластир.

— Китичко, — голосно покликала Ейнора, — чи ти можеш відповісти на одне моє запитання?

Песик здригнувся, ніби його хто розбудив:

— Я... яке?

— Хочу, Китичко, тебе запитати...

— Ану тебе, — непривітно перервав її песик. — Ну вас усіх! — Він міцно стиснув губи, його сиві брови закрили весь писок.

— Фі! — з відразою почала Легарія. — Які хуліганські манери!

— Заткни свою пельку! — гаркнув і їй песик.

На цей раз і начальник Кадриль здивовано поглянув на Китичку: такого зухвальства від песика ще не доводилося чути. Ні, більше йому не кольне те, що під таємною кишенькою: отож нічого й переживати із-за такого сундука. Хай би брав приклад з інших, наприклад, із нього, начальника: був хаосом, гарячкою — а тепер дисциплінований керівний кадр! А Китичка не лише ніякого успіху... тобто прогресу, не зробив, а ще й опускається вниз, в болото хуліганізму! Референтка цілком правильно охарактеризувала його манери, і якщо песик не проявить старання виправити помилки в своїй поведінці, він, начальник, змушений буде вдатись до офіційних... цих... як їх... цих... санкцій!

— Кве-кве-кве... — знову билася під кінцем шланга референтка. — Адже я просила, Твінасику... не лоскочи мені підошви... умру від сміху... кве...

— Як умію, так і танцюю, — пирскав від сміху у такт їй товстун.

Легарія вже захлиналася від сміху, підборіддя надулося, спина скрутилася — і раптом "Шишку" сколихнув страшний вереск.