Ганнібал - Томас Харріс

У новій частині цвинтаря надгробки укладено на одному рівні з землею, щоб легше було косити траву. Сьогодні над могилою однієї маленької іменинниці танцює срібляста повітряна кулька у формі серця. У старій частині цвинтаря траву регулярно косять по стежках, і дещо рідше косарка пробирається між могил. У землю втоптуються уривки стрічок і стеблини висохлих квітів. У глибині цвинтаря є компостна купа, куди відносять старі букети. Між веселою кулькою у формі серця і компостною купою працює на холостому ходу екскаватор. Ним керує чорношкірий молодик, а ще один стоїть на землі й намагається прикрити долонями вогник сірника, щоб запалити сигарету…

— Містере Клостер, я попросив вас бути присутнім під час цієї операції, щоб ви самі побачили, з чим ми стикаємось. Певен, що ви відмовите родичів від споглядання, — сказав містер Ґрінлі, директор похоронного бюро міста Габбард. — Сама домовина, і я ще раз хочу похвалити ваш смак, сама домовина становитиме чудове видовище, і це все, що їм треба бачити. Радий надати вам на неї професійну знижку. Мій батько, наразі вже покійний, спочиває саме в такій.

Він кивнув молодикові за кермом екскаватора, і ківш машини відкусив шматок із порослої травою проваленої могили.

— Ви певні щодо надгробка, містере Клостер?

— Так, — відповів доктор Лектер. — Діти замовили єдиний надгробок для матері й батька.

Вони стояли мовчки, вітер тріпав холоші штанів, поки екскаватор не зупинився на глибині приблизно двох футів.

— Звідси краще працювати лопатами, — сказав містер Ґрінлі.

Двійко робочих пірнули в яму й почали викидати назовні землю легкими завченими рухами.

— Обережно, — попередив містер Ґрінлі. — Там від початку домовини, вважай, не було. У жодне порівняння не йде з тим, що він отримає зараз.

І дійсно, дешева домовина з пресованих деревоплит провалилася всередину, на свого мешканця.

Ґрінлі наказав копачам обчистити навколо неї землю й просунути брезент під уціліле дно ящика. За допомогою тканини труну підняли й закинули в багажник вантажівки.

У гаражі похоронного бюро міста Габбард стояв стіл на козлах, і саме туди поклали домовину й прибрали шматки проваленої кришки, під якими виявився чималий скелет.

Доктор Лектер швидко його оглянув. Куля лишила слід на коротких ребрах, а на верхній лівій частині чола виднівся компресійний перелом і також дірка від кулі. Череп поріс мохом, отвори забиті брудом, голу кістку видно лише подекуди. У черепа були високі вилиці, такі доктор Лектер уже бачив.

— Земля багато не лишає, — сказав містер Ґрінлі.

Кістки обтягували прогнилі рештки штанів і лахміття від ковбойської сорочки. Перламутрові кнопки-застібки провалилися крізь ребра. На грудях покоївся ковбойський капелюх, бобровий 3Х із заломом «форт Ворт». На крисах також була щербина, а в наголовку — дірка.

— Ви знали покійного? — запитав доктор Лектер.

— Ми викупили це бюро й почали порядкувати цвинтарем у 1989 році, у рамках розширення фірми, — відповів містер Ґрінлі. — Тепер я проживаю неподалік, але головний офіс компанії розташований у Сент-Луїсі. Хочете спробувати зберегти одяг? Або я можу порадити вам костюм, хоча не думаю…

— Ні, — відказав доктор Лектер. — Почистіть щіткою кістки, одягу не треба, крім капелюха, пряжки й черевиків, маленькі кістки від рук і ніг покладіть у мішечок і замотайте їх у найкращий шовковий саван разом із черепом та довгими кістками. Не треба викладати, просто зберіть усе докупи. Якщо надгробок залишиться вам, це компенсує витрати на закриття могили?

— Так, якщо ваша ласка, розпишіться ось тут, і я віддам вам копії всіх інших документів, — сказав містер Ґрінлі, дуже задоволений проданою домовиною.

Більшість похоронних розпорядників, що приходять за тілом, просто склали б кістки в картонну коробку й продали родині власну домовину.

Документи на ексгумацію, які надав доктор Лектер, цілком відповідали розділу 711.004 Кодексу з охорони здоров’я й безпеки штату Техас, про що йому було відомо, оскільки він сам їх виготовив, знайшовши всі вимоги й факсимільні форми на сайті Техаської асоціації окружних юридичних бібліотек швидкої довідки.

Двоє робітників, радіючи дверям у задній стінці кузова орендованої вантажівки доктора Лектера, вкотили на місце нову домовину і прикріпили її разом із транспортним візком пасками поряд із єдиним іншим вантажем — шафою для одягу.

— Яка чудова ідея возити з собою свій гардероб. Щоб церемоніальний одяг не м’явся у валізі, правда? — сказав містер Ґрінлі.

У Далласі доктор дістав із шафи кофр для альта і склав у нього перев’язаний у шовк пакунок із кістками, причому в нижню секцію вільно вмістився капелюх, а вже в нього уклався череп.

Біля кладовища Фіш-Треп доктор викинув через задні двері домовину й повернув орендовану вантажівку в аеропорт Даллас-Форт-Ворт, де здав у багаж кофр для альта, що мав прибути безпосередньо у Філадельфію.

IV. ВИЗНАЧНІ ПОДІЇ В КАЛЕНДАРІ ЖАХІВ

Розділ 69

У понеділок Кларіс Старлінг мала перевірити списки екзотичних покупок за вихідні, але система працювала з перебоями, тож довелося викликати комп’ютерного техніка з інженерного відділу. Навіть ураховуючи скорочений до мінімуму перелік із двох чи трьох особливих марочних вин від п’ятьох виноробів, усього двох постачальників фуа-ґра в США і п’ятьох ритейлерів делікатесів, кількість покупок вражала. Дані від окремих винних магазинів, господарі яких телефонували за номером у бюлетені, довелося вводити від руки.

За рахунок того, що особу доктора Лектера встановили в справі вбивства мисливця на оленів у штаті Вірджинія, Старлінг звузила пошук тільки до покупок на Східному узбережжі, за винятком фуа-ґра від «Сономи». Паризький «Фошон» відмовився співпрацювати. Старлінг не змогла розібрати, що їй сказали працівники магазину «Vera dal 1926» у Флоренції, тому надіслала до Квестури факс із проханням про допомогу, якщо доктор Лектер замовить білі трюфелі.

Наприкінці робочого дня в понеділок, 17 грудня, у Старлінг залишилося дванадцять варіантів, які треба було перевірити. Це були набори покупок, оплачені кредитними картками. Якийсь чоловік придбав ящик «петрю» та «ягуар» із суперчарджером і оплатив усе карткою «American Express».

Ще один замовив ящик «батар-монраше» і ящик зелених устриць із Жиронди.

Старлінг відправила варіанти до місцевих бюро, аби там усе перевірили.

Старлінг та Ерік Пікфорд працювали окремо, але їхні зміни частково накладались, аби в офісі лишалася хоч одна людина тоді, коли працюють роздрібні магазини.

Пікфорд уже чотири дні як заступив на посаду і частину робочого часу присвятив тому, що налаштував автоматичний набір номерів на телефоні. Жодних написів на кнопках