Ганнібал - Томас Харріс

Він потягся за спину й дістав картонну коробку з багатьма штампами, добряче пом’яту після численних пересилок.

Крендлер з удаваним задоволенням удихнув пахощі з коробки. Він ткнув пальцем у транспортну етикетку, проте не потурбувався показати її Старлінг.

— Адресовано вам додому в Арлінгтон, спеціальний агенте Старлінг. Містере Монтенеґро, не скажете нам, що це за речі?

Італійський дипломат порився в загорнутих у тканину пакуночках, блимаючи запонками.

— Так, це лосьйони, sapone di mandorle, відоме мигдалеве мило з «Санта Марія Новелла» у Флоренції, з тамтешньої «Фармачії», кілька парфумів. Такі речі люди дарують, якщо закохані.

— Їх протестували на наявність токсинів і подразників, так, Клінте? — запитав Нунан колишнього начальника Старлінг.

Персалл видавався присоромленим.

— Так, — мовив він. — З ними все в порядку.

— Дари кохання, — сказав Крендлер із певним задоволенням. — А ще в нас є любовна записка.

Він дістав із коробки аркуш пергаменту, розгорнув і підняв угору, показавши фотографію з жовтої преси з обличчям Старлінг, до якої було домальовано тіло крилатої левиці. Він розвернув аркуш до себе, аби зачитати те, що доктор Лектер написав своїм каліграфічним почерком:

— «Кларіс, чи замислювалася ти коли-небудь, чому філістимляни тебе не розуміють? Тому що ти є відповіддю на загадку Соломона: ти мед у тілі левиці».

— Il miele dentro la leonessa, як гарно, — сказав Монтенеґро, подумки занотовуючи фразу, щоб скористатися нею пізніше.

— Що-що? — перепитав Крендлер.

Італієць відмахнувся від його питання, бо розумів, що Крендлер ніколи не почує музику в метафорі доктора Лектера, не відчує при нагоді тактильних алюзій.

— З цього моменту справа переходить до Генерального прокурора через імовірні наслідки для міжнародних відносин, — сказав Крендлер. — Як усе закінчиться, чи буде вас притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності, залежатиме від нашого подальшого розслідування. Якщо так станеться, що кримінальна, спецагенте Старлінг, то справа перейде до відділу суспільного контролю при міністерстві юстиції, який і керуватиме судом. Вас повідомлять заздалегідь, щоб ви підготувалися. Директоре Нунан…

Нунан глибоко вдихнув і завдав вирішального удару сокирою:

— Кларіс Старлінг, я відправляю вас в адміністративну відпустку, доки суд не винесе рішення у вашій справі. Вам належить здати зброю та посвідчення ФБР. Вам обмежується доступ до всіх будівель Бюро, крім публічних федеральних закладів. Будь ласка, здайте особисту зброю та посвідчення спеціальному агенту Персаллу. Підійдіть сюди.

Ідучи до стола, Старлінг на секунду подивилася на цих чоловіків як на мішені на стрілецьких змаганнях. Вона зможе вкласти всіх чотирьох, ніхто з них не встигне навіть зброю з кобури дістати. Момент пройшов. Вона дістала свій 45-й калібр і, не зводячи з Крендлера очей, піймала на долоню кільце з захватом, поклала його на стіл і витрусила з барабана набої. Крендлер ухопив один на льоту й стиснув у руці так, що аж кісточки побіліли.

Наступними були жетон і посвідчення.

— У вас є додаткова зброя? — спитав Крендлер. — Рушниця?

— Старлінг? — поквапив Нунан.

— Замкнена в машині.

— Ще якесь бойове спорядження?

— Шолом і жилет.

— Приставе, прошу вас забрати ці речі, коли підете проводжати міс Старлінг до її автомобіля, — сказав Крендлер. — Маєте зашифрований мобільний?

— Так.

Крендлер підвів брови на Нунана.

— Здайте, — мовив Нунан.

— Я хочу дещо сказати, гадаю, у мене є на це право.

Нунан позирнув на наручний годинник:

— Прошу.

— Мене підставили. Думаю, Мейсон Верджер намагається сам упіймати доктора Лектера з мотиву особистої помсти. Я думаю, що він майже схопив його у Флоренції. Я думаю, що містер Крендлер може перебувати у змові з Верджером і хоче, аби зусилля, які ФБР прикладає до ловів доктора Лектера, працювали на користь Верджера. Я думаю, що Пол Крендлер з міністерства юстиції заробляє на цьому гроші, і думаю, що заради цього він залюбки мене знищить. Раніше містер Крендлер уже поводився зі мною неналежним чином і зараз керується помстою та власними фінансовими інтересами. Тільки на цьому тижні він назвав мене «діркою з кукурудзяної ферми». Кидаю містеру Крендлеру виклик — хай він зі мною, у присутності комісії, пройде в цій справі тест на детекторі брехні. Я до ваших послуг. Можна зробити це просто зараз.

— Спеціальний агенте Старлінг, добре, що сьогодні з вас не взяли присягу… — почав Крендлер.

— То хай візьмуть. І з вас теж.

— Хочу вас запевнити, що в разі, коли доказів бракуватиме, вас мають поновити на посаді зі збереженням усіх прав і обов’язків, — якнайлагідніше мовив Крендлер. — А поки ви отримуватимете виплати й маєте право користуватися страховкою, у тому числі медичною. Адміністративна відпустка — це ще не покарання, агенте Старлінг, проведіть її з користю. Власне, у відставці з’явиться можливість вивести зі щоки отой бруд, я певен, що медична…

Останнє речення він промовив змовницьким тоном, але Старлінг перервала:

— Це не бруд. Це порох. Не дивно, що ви не розпізнали.

Пристав уже чекав, простягнувши до неї руку.

— Мені шкода, Старлінг, — сказав Клінт Персалл, тримаючи в обох руках усе її бойове спорядження.

Вона поглянула на нього й відвела очі. Пол Крендлер посувався до неї, поки інші чоловіки чекали, щоб дипломат Монтенеґро першим вийшов із кімнати. Крендлер почав щось сичати крізь зуби, готовий вимовити: «Старлінг, ти така стара, що можеш…»

— Перепрошую.

Це був Монтенеґро. У дверях високий дипломат розвернувся й підійшов до Старлінг.

— Перепрошую, — знову сказав Монтенеґро, дивлячись в обличчя Крендлерові, доки той, скривившись, не пішов.

— Мені шкода, що з вами так сталося, — сказав він. — Сподіваюся, ви не винні. Обіцяю, що натисну на Квестуру у Флоренції, аби вони з’ясували, як за цю inserzione[126], це оголошення, заплатили в «La Nazione». Якщо вам спаде на думку… якась інформація, яку я можу дістати в Італії у своїй сфері діяльності, прошу, повідомте мене, і я наполягатиму на розслідуванні.

Монтенеґро дав їй візитку, маленьку й цупку, з рельєфними надписами, і, здавалося, не помітив простягнутої руки Крендлера, коли виходив з кімнати.

Репортери, яких запустили крізь головний вхід на прийдешню ювілейну церемонію, роїлись у внутрішньому подвір’ї. І декотрі знали, кого виглядати.

— Ви обов’язково маєте тримати мене під лікоть? — спитала Старлінг у пристава.

— Ні, мем, не маю, — відповів він і став прокладати їй шлях крізь штангові мікрофони й гучні питання.

Очевидно, що Каскад цього разу знав, у чому річ. Він горлав до неї: «Правда, що вас усунули від справи доктора Лектера? Як гадаєте, чи вам висунуть кримінальне обвинувачення? Що ви скажете на вимоги італійців?»

У гаражі Старлінг віддала захисний жилет, шолом, рушницю й запасний