Ганнібал - Томас Харріс
— Чому, Барні?
Сидячи на тюку, він знизав великими плечима:
— Така угода.
— Ти називаєш це «угода»? Ось тобі угода, — сказала Марґо. — Пʼять мільйонів доларів, Барні. Ті самі п’ять мільйонів, які Крендлер має отримати за зраду ФБР, якщо тобі цікаво.
— Ми говоримо про те, як дістати від Мейсона достатньо сперми, аби Джуді завагітніла.
— І про дещо інше теж. Ти ж знаєш, що як отримаєш від Мейсона сперму й залишиш його живим, то він до тебе добереться, Барні. Хоч як далеко тікай, усе одно знайде. Відправишся до тих бісових свиней.
— Куди відправлюсь?
— У чому річ, Барні, ти Semper Fi[125], як написано в тебе на руці?
— Коли я взяв у нього гроші, то пообіцяв, що піклуватимусь про нього. Поки я працюю на Мейсона, не заподію йому шкоди.
— Тобі нічого не треба… заподіювати йому, окрім як провести одну медичну процедуру вже після смерті. Я не можу торкатися його в тому місці. Більше ніколи. Може, тобі доведеться допомогти мені з Корделлом.
— Якщо ти вб’єш Мейсона, то зможеш узяти тільки один забір, — сказав Барні.
— Ми отримаємо п’ять кубиків, бодай середньої чи низької активності, додамо середовище, вистачить на п’ять спроб запліднення, можна зробити екстракорпорально, родина в Джуді дуже плідна.
— Думаєш підкупити Корделла?
— Ні. Угоди він не дотримається. Його слово і шматка лайна не варте. Рано чи пізно він почне мене шантажувати. Його треба прибрати.
— Ти багато про це міркувала.
— Так. Барні, ти керуєш медичним постом. Усі дані з моніторів дублюються, записується кожна секунда. А відеоспостереження ведеться наживо, на плівку нічого не пишеться. Ми… я засуну руку під панцир респіратора й знерухомлю йому груди. Монітори показуватимуть, що респіратор працює. На той час, як почнуть мінятися пульс і кров’яний тиск, прибіжиш ти, а він уже буде без тями, і тоді можеш оживляти його, скільки заманеться. Єдина умова — не помічати моєї присутності. Я просто тиснутиму йому на груди, доки він помре. Ти ж бачив досить розтинів, Барні. На що в першу чергу звертають увагу, коли є підозра на задушення?
— На синці під повіками.
— У Мейсона немає повік.
Вона спеціально вивчала це питання, а ще звикла купляти все і всіх.
Барні дивився їй в обличчя, але периферійним зором слідкував за молотком.
— Ні, Марґо, — відповів він.
— Якщо я дозволю себе трахнути — погодишся?
— Ні.
— Якщо я сама тебе трахну — погодишся?
— Ні.
— Якби ти тут не працював, якби не відповідав за його медичний стан, то погодився б?
— Певно, що ні.
— Ти такий високоморальний чи просто страхополох?
— Не знаю.
— То дізнаймося. Барні, тебе звільнено.
Він кивнув, не сильно здивувавшись.
— І що, Барні? — Марґо піднесла до губ палець. — Ш-ш-ш. Даєш слово? Чи треба нагадати, що я можу тебе знищити тією справою в Каліфорнії? Про це ж немає потреби говорити, так?
— Не хвилюйся, — відповів Барні. — Це я маю хвилюватися. Я не знаю, як Мейсон відпускає працівників. Може, вони просто зникають.
— Ти теж можеш не хвилюватися. Я скажу Мейсонові, що в тебе гепатит. Про його справи ти майже нічого не знаєш, окрім того що він намагається допомогти законникам — і він знає, що в нас на тебе компромат, тому без проблем відпустить.
Барні замислився, з ким докторові Лектеру було цікавіше на сеансах психотерапії — з Мейсоном Верджером чи його сестрою.
Розділ 66
Коли довга срібляста фура підкотила до сараю на фермі «Мускусний щур», вже була ніч. Вантаж запізнився, нерви в усіх були на межі.
Спершу процедури в міжнародному аеропорті Балтимор-Вашингтон проходили за планом, бортовий інспектор із міністерства сільського господарства поштампував документи на перевезення шістнадцяти свиней. Інспектор мав глибокі знання в свинарстві, але такого ще не бачив.
А потім Карло Деоґрасіас зазирнув у вантажівку. Транспорт був обладнаний спеціально для перевезення тварин, і пахнув він відповідно, у тріщинах лишилися сліди багатьох попередніх пасажирів. Карло не дозволив вивантажувати свиней.
Літак чекав, поки розлючений водій, Карло й Пʼєро Фальчіоне відшукають іншу транспортну вантажівку, куди легше поставити пересувні клітки, знайдуть мийку для фур із паровим шлангом і парою вичистять вантажний відсік.
Остання неприємність спіткала їх біля головних воріт «Мускусного щура». Вартовий перевірив тоннаж фури й відмовився її пропускати, навівши граничний вантаж для декоративного містка. Він направив їх на службову дорогу, що йшла через національний заповідник. По високому кузову вантажівки шкрябали гілки дерев, поки автівка доповзала дві останні милі до ферми.
Карло сподобався великий чистий сарай «Мускусного щура». Сподобався маленький автонавантажувач, який ніжно переніс клітки до стійл для поні.
Коли водій вантажівки приніс до кліток ветеринарний електрошокер і запропонував тицьнути ним одну зі свиней, аби перевірити, наскільки глибокий у них наркотичний сон, Карло вихопив інструмент і так сильно налякав водія, що той від страху навіть не попросив шокер повернути.
Карло полишив великих щетинистих свиней відходити від заспокійливого в напівтемряві й нікому не дозволяв підходити до кліток, доки звірі не прокинулися й не стали на ноги. Він боявся, що ті, хто прокинеться першими, захочуть відкусити шматочок від безтямних сплюх. Коли стадо не спить разом, будь-яка істота, що лежить ницьма на землі, може привернути увагу свиней.
Пʼєро й Томмазо мусили бути вдвічі обережнішими відтоді, як стадо з’їло режисера Оресте і пізніше — його замороженого помічника. Людям уже не можна було заходити до свиней у загін чи на пасовище. Ці свині не погрожували, не ляскали зубами, як роблять дикі свині, вони просто слідкували за людьми з жаскою, свинячою цілеспрямованістю й підкрадалися дедалі ближче, аж поки не опинялися на достатній відстані, щоб кинутися на здобич.
Карло, так само цілеспрямований, не заспокоївся, доки не обійшов із ліхтариком увесь паркан, що відокремлював лісисте пасовище від решти великого національного заповідника.
Карло поколупав землю своїм кишеньковим ножем, вивчив плодокорм під деревами на пасовищі й знайшов жолуді. Минулої ночі, коли вони заїжджали на ферму, він чув сойок і вирішив, що тут мають бути жолуді. Звісно, на загородженому пасовищі росли білі дуби, але небагато. Карло не хотів, аби свині знаходили собі їжу на землі, як вони це роблять у великих лісах.
З відкритого кінця сараю Мейсон збудував міцну огорожу з голландськими воротами, як у Карло на Сардинії.
Стоячи за цим безпечним бар’єром, Карло мав змогу годувати свиней, кидаючи їм через паркан одежу, напхану мертвими курми, ягнячими ногами й
