Крутая плюс, або Терористка-2 - Марина Меднікова

Із газет:

«Страшний злочин сколихнув суспільство.

Резонансна справа примушує нас укотре переглянути уявлення про людські чинники та соціальні корені сучасної злочинності.

У престижному столичному дипломатичному ліцеї сталося масове отруєння. Кілька дітей опинилися на лікарняному ліжку. П’ятеро учнів та двоє дорослих померли. Лікарі стенали плечима. А діти почали вмирати. Першими — сестри Пономаренко. А потім ще кілька підлітків і двоє старших. Зреагувала прокуратура.

Очолила розслідування слідча з особливо важливих справ Тетяна Кулик, за плечима якої безліч розкритих злочинів.

Версія слідства намалювалася досить чітко: викладачка ліцею Зірка Симчич використала свою подругу Травіату Голуб — психічнохвору. Мотиви банальні — спровокувати скандал і скинути директора ліцею, аби посісти його місце. Голуб у спецлікарні. Симчич заарештовано.

Суд наразився на кілька несподіванок. Сенсацією стала відмова слідчої Тетяни Кулик від участі у справі. Виступила на процесі як приватна особа і повідомила, що, за зібраними нею даними, жахливий злочин скоїла інша людина — посудниця ліцею Лідія Олійник. Кулик зреклася слідства, коли дізналася, що підозрювана Олійник і сурогатна матір її майбутньої дитини — та сама особа.

Перемивальниця полумисків удалася до переступу, бувши вагітною внаслідок штучного запліднення генетичним матеріалом подружжя Куликів.

Причини злочину примітивні — елементарне, хоча й досить мізерне збагачення. Зловмисниця скористалася барбізоном, який розкладається в організмі, не полишаючи слідів. Потягли за ниточку: з’ясувалося, що Олійник уже пускалася на отруювання, аби розв’язати свої життєві проблеми.

Зло мімікрує, зло на всяку добу набуває нових прикмет. Жахливе лиходійство мало дріб’язкові підспідки. Жиємо в часі, коли людське життя дорівнює цеброві помиїв?

Світло в кінці тунелю — безневинну вчительку Зірку Симчич виправдано і звільнено. Звісно, без вибачень та компенсації матеріальних і моральних збитків. Але до цього нам, на жаль, не звикати.

Суд фінішував ще однією несподіванкою. Лідія Олійник, що досі виступала за свідка, зникла. За певними даними, емігрувала до Америки. Кажуть, не без допомоги аґенції «Деметра», співробітники якої допроваджували українських вагітних жінок народжувати дітей за океан».

«І ще, окрема подяка Олежкові Ткачу, журналістові вашому. Якби не його програма про фірму «Деметра», то й моя історія закінчилася б по іншому. Одержав наш Ткачик, бо рець за суспільну справедливість, гарного хабара за те, що стулив пельку з приводу злочинної діяльності «Деметри». Вона й продовжила вивозити дуреп череватих до Америки. А після пологів їм — три копійки на дорогу та ще й під сраку коліном. Без дітей і без грошей. От цією правдивою історією з життя зайнятися б нашим правоохоронним органам. А зі мною у «Деметри» обломчик вийшов. Не на таку нарвалися. Мало, що я тут, ціла, здорова, з дітьми, та ще й на добрі гроші їх розвела.

Передавайте привіти усім знайомим і не знайомим добрим людям. Ліда Олійник думає про вас».

Лідка дописала, поставила крапку, заклеїла конверта, уважно виводячи, списала на нього всі літерки адреси по англійському, вийшла з дому, відправила листа. Мала гарний настрій, навколо вирувала яскрава чужомовна, а отож безпечна юрма, над нею стриміли на тлі синього неба під яскравим південним сонцем вежі близнята Всесвітнього торговельного центру. Підвела голову — заціпеніла від фантастичної картини: до першої вежі наближався маленький сріблястий, неначе іграшковий, літак. «Між ними хоче пролетіти чи що?» Літачок урізався у вежу.

Згори полетіли уламки конструкцій. Другого вибуху Лідка вже не почула. Із газет:

«За попередніми даними жертвами терористичного акту стали кілька громадян нашої країни. Інформацію поточнюють».

А що оповідь стрімко набуває ознак улюбленого світовою людністю серіалу, покористаємося звичним для цього продукту форматом. Після короткого змісту попередньої історії — титри наступної. Осьосьо.

Дійові особи:

З уже відомих:

Зірка Симчич — колишня вчителька, колишня «вбивця», нині — просто дружина Командо;

Командо — чоловік Зірки Симчич;

Тетяна Кулик — колишня слідча для дуже склад них справ, нині… Не скажемо, ким вона стала, залишайтеся з нами;

Маріванна — і тоді, й тепер Маріванна;

Травіата Голуб — те саме;

Олег Ткач, Стас Кучерявий, Щезник — ролі другого плану, але дуже важливі;

Шериф із Максимиліяном — пес і кіт, а на події впливають;

Баба Надя — невдовзі небіжчиця.

Із нових:

Лілія Крутая — бізнесвумен, меценат, кандидат, доброчинниця, видатна жінка, герой нашого часу;

Грипа Бевзь — бодігард; Ігорок Ігорович Кулик юніор — здогадайтеся з двох разів самі;

Зінька, Пікайзен, Лаура Владиславівна, Раїска — ролі третього плану, які іноді виходять на перший.

У масових сценах — ми з вами.

Біля сміттєвої урни порався волоцюга. Синій аж чорний, у позаколишній куртці з закороткими рукавами над брудними маслакуватими кистями.

Парія вкотре впольовував з високого чавунного жлукта пепсину пляшку, щойно пожбурену до звільним пацаном із закоркованими плеєром вухами. Скоцюрблені руки не втримували холодного шкалика. Вислизав.

Зимний вітродуй свистів Хрещатиком від Бесарабки до Дніпра. Сіявся сніг. Крижана манка.

Навіть на кучугури не спромагалася — вимітав істеричний протяг. По бурлацькому сіре й цілим світом невдоволене небо збиткувалося над юдоллю, як хтіло.

Тетяна Іванівна Кулик, ота сама вчорашня слідча з надзвичайних справ, колишня поважана дружина вірного й доброго чоловіка, нещодавня потенційна мама, сльозавими від повітряних різок очима споглядала змагання задубілого халамидника зі смітиськом. Гоп — пляшка підкорилася і вже мала впокоїтися у драній кишені.

— Ти тут по какому праву?

Галайда парія підвів очі. На нього з міліціянтськими інтонаціями наїжджав галайда ґатунком вище — галайда брахман. У драповому парт номенклатурному півпальті,