Ганнібал - Томас Харріс

— Пані Беннінг, я знала, що ви мені допоможете.

— Ви Старлінг. Тобто спеціальний агент Старлінг. Я не хотіла вам грубіянити, але копи постійно присилають нам речові докази в дуже поганому стані… до вас це не має ніякого стосунку.

— Знаю.

— Я гадала, що ви старша. Усі дівчата… жінки про вас знають, тобто всі знають, але для нас ви… для нас ви особливі, — сказала А. Беннінг, відводячи погляд, а тоді підняла вгору товстенький великий палець. — Успіху вам із Чужим. Сподіваюсь, ви не проти цього вислову.

Розділ 60

Мажордом Мейсона Верджера, Корделл, був великим чоловіком із крупними рисами обличчя, і його навіть можна було би вважати красивим, якби вираз того лиця був трохи жвавішим. Віку він мав тридцять сім років, а ще йому було довічно заборонено працювати в медичній сфері у Швейцарії або ж обіймати посади, які вимагають тісного контакту з дітьми.

Мейсон платив Корделлу велику зарплату, аби той порядкував у його крилі, а також слідкував за доглядом і їжею. Він з’ясував, що Корделл цілком надійний та здатний на все. Корделл був свідком багатьох жорстоких моментів, коли спостерігав через монітори бесіди Мейсона з маленькими дітьми, які будь-кого іншого довели б до сліз чи гніву.

Сьогодні Корделл переймався єдиною річчю, що була для нього святою, — грошима.

Він, як завжди, двічі постукав у двері й зайшов до Мейсона в кімнату. Там було абсолютно темно, за винятком тьмяного сяйва від акваріума. Вугор відчув його присутність і з надією виплив зі своєї нори.

— Містере Верджер?

За мить Мейсон прокинувся.

— Мені треба дещо вам сказати, цього тижня я повинен здійснити додаткову виплату в Балтиморі, тій самій людині, про яку ми говорили раніше. Ніякої нагальності тут немає, але обачність не завадить. Той чорний хлопчик Франклін наївся щурячої отрути і на початку тижня перебував у критичному стані. Сказав своїй прийомній матері, що саме з вашої подачі мусив отруїти кішку, аби поліція її не катувала. Тож він віддав кішку сусідам і сам прийняв отруту.

— Це абсурд, — відповів Мейсон. — Я не маю до цього ніякого стосунку.

— Звісно, що абсурд, містере Верджер.

— Хто поскаржився? Та жінка, від якої ти отримуєш дітей?

— Саме їй треба заплатити негайно.

— Корделле, ти ж не бавився з тим малим байстрюком? У лікарні нічого в нього не виявили, так? Бо вони дізнаються, сам розумієш.

— Ні, сер. У вас удома? Ніколи, присягаюся. Ви ж знаєте, що я не дурень. Я люблю свою роботу.

— Де Франклін?

— У Лікарні милосердя штату Меріленд. Коли його звідти випишуть, то відправлять до інтернату. Знаєте, ту жінку, з якою він жив, викреслили зі списків усиновлення за те, що вона курить марихуану. От саме вона на вас і поскаржилася. Доведеться з нею розбиратись.

— Від наркоманки-чорнухи багато проблем не буде.

— Вона не знає, до кого з цим звернутися. На мою думку, з нею треба розібратись обережно. У рукавичках. Соціальна робітниця також хоче її заткнути.

— Я про це поміркую. Поки заплати соціальній робітниці.

— Тисячу доларів?

— Просто переконайся, щоб на більше вона не сподівалася.

Лежачи в темряві на Мейсоновій канапі, Марґо Верджер прислухалася до розмови Корделла і Мейсона. На її щоках утворилася кірка від висохлих сліз. Вона намагалася вмовити Мейсона, коли той заснув. Очевидно, він гадав, що Марґо пішла. Вона розтулила губи, аби дихати тихіше, підлаштувати свої подихи під сичання респіратора. Смуга сірого світла в кімнаті, коли Корделл вийшов. Марґо лежала ниць на канапі. Вона прочекала майже двадцять хвилин, поки апарат запрацював у ритмі сну Мейсона, а тоді теж полишила кімнату. Її бачив вугор, але не Мейсон.

Розділ 61

Марґо Верджер і Барні часто проводили разом час. Вони небагато говорили, але дивилися в кімнаті для відпочинку американський футбол, а також мультик «Сімпсони», інколи — концерти на освітньому каналі, разом стежили за розвитком подій у серіалі «Я, Клавдій». Коли Барні через робочу зміну пропускав серію, вони записували її на відео, щоб переглянути пізніше.

Барні подобався Марґо, їй подобалося, що з ним вона почувається «своїм хлопцем». Він був єдиним чоловіком у її житті, з яким виходило таке класне спілкування. Барні був розумний, а ще трохи не від цього світу. Це їй також подобалося.

Марґо отримала гарну гуманітарну освіту, пройшла курс з інформатики. Барні був самоуком і мав різноманітні погляди — від дитячих до дуже глибоких. Вона підказувала йому контекст. Освіта Марґо була широкою, просторою рівниною, якою керував здоровий глузд. Але ця рівнина лежала на її ментальності, як світ прихильників теорії пласкої землі лежить на черепасі.

Марґо Верджер помстилася Барні за жарт про присідання в туалеті. Вона вважала, що ноги в неї сильніші за його, і з часом довела свою правоту. Удаючи, що їй важко дається вага під час опускання, вона спокусила його побитись об заклад щодо витиску ногами й повернула свою сотню доларів.

До того ж, скориставшись меншою вагою, вона побила його в підтягуваннях на одній руці, проте закладалася лише на праву руку, бо лівиця в неї з дитинства була слабшою через той випадок, коли вона відбивалася від Мейсона.

Інколи вночі, після того як Барні закінчував зміну в Мейсона, вони вдвох займалися в спортзалі, страхували одне одного на лаві зі штангою. Заняття були серйозні, і зазвичай у залі не булу чутно ані звуку, крім їхнього дихання. Інколи вони тільки й говорили одне одному, що «на добраніч», коли вона пакувала свою спортивну сумку й зникала в крилі для господарів, куди слугам доступу не було.

Цієї ночі вона прийшла в чорний хромований спортзал одразу з кімнати Мейсона. У її очах бриніли сльози.

— Так-так, — мовив Барні. — Ти в порядку?

— Та що тобі сказати, звичайне сімейне лайно, — відповіла Марґо.

Вона займалася, мов шалена, — забагато ваги, забагато приступів.

Раз Барні підійшов до Марґо, взяв у неї з рук гантель і похитав головою:

— Ти собі щось порвеш, — мовив він.

Вона щосили педалила на велотренажері, коли Барні вирішив, що на сьогодні досить. Він став під шкварний душ при спортзалі, змиваючи довгий день у каналізацію потоками гарячої води. Це був спільний душ із чотирма горішніми лійками і ще кількома на рівні талії та стегон. Барні полюбляв вмикати одразу два душі й скеровувати струмені на своє велике тіло.

Невдовзі Барні опинився в густому тумані, який відмежував його від усіх звуків, окрім стукоту крапель, що лилися на голову. Барні полюбляв міркувати в