Ганнібал - Томас Харріс

Він почув, що ввімкнувся ще один душ, але майже не звернув на те уваги й продовжив натиратися мочалкою. Інший персонал також користувався спортзалом, проте здебільшого рано-вранці або ввечері. Правила чоловічого етикету говорять, що не варто звертати особливу увагу на інших відвідувачів спільного спортивного душу, проте Барні стало цікаво, хто ж то. Він сподівався, що не Корделл, від якого йому мурахи по тілу бігали. Люди нечасто заходили в цей душ уночі. Хто ж це, у біса, такий? Барні повернувся так, щоб вода лилася йому на потилицю. Між клубів пари перед ним виринали фрагменти людського тіла, мов фрагменти фрески на тинькованій стіні. Ось масивне плече, ось нога. Гожа рука, що терла мускулясту шию та плечі, коралові нігті — це рука Марґо. Нігті на нозі також пофарбовані. Нога Марґо.

Барні знов підставив голову під пульсуючий потік води й глибоко вдихнув. Зовсім поруч силует Марґо крутився під водяним напором, по-діловому натираючи шкіру. Ось вона вже миє голову. Ось плаский рельєфний живіт Марґо, маленькі груди, що виступають над великими пекторальними м’язами, соски набрякли під струменями води, ось пах Марґо, мов вирізьблений у точці, де стегна з’єднуються з тулубом, а ось те, що має бути її піхвою, обрамленою тонкою смужкою білявого волосся.

Барні набрав у легені стільки повітря, скільки зміг, і затамував дихання… він відчував, що з’являється проблема. Марґо блищала, мов коняка, розпашіла й напружена після важкого тренування. Інтерес Барні став очевидним, і він повернувся до Марґо спиною. Може, вийде просто ігнорувати її доти, доки вона піде.

Душ поряд вимкнувся. Але тепер пролунав її голос:

— Агов, Барні, які в нас ставки на різницю в рахунках із «Патріотами»?

— У мене… у мене є знайомий, він дасть тобі прогноз щодо «Маямі» і п’ять із половиною до одного.

Барні озирнувся через плече. Вона вже витиралася рушником, стояла зовсім поруч, проте так, щоб на неї не потрапляли бризки від його душу. Волосся прилипло до голови. Обличчя її посвіжішало, сльози зникли. У Марґо була чудова шкіра.

— То ти ставитимеш на аутсайдера? — спитала вона. — У Джуді в офісі організували футбольний пул…

Решту Барні вже не чув. Білява смужка волосся, інкрустована водяними краплями, обрамляє рожеву шкіру. Обличчя Барні розпашіло, і стояк уже був нівроку. Він був спантеличений і стривожений. На нього накотило знайоме морозне відчуття. Чоловіки його ніколи не вабили. Але Марґо, попри всі її м’язи, не була чоловіком, і вона йому подобалася.

І взагалі, якого дідька вона прийшла до нього в душ?

Він вимкнув воду й став перед нею, мокрий. Не усвідомлюючи власних дій, він торкнувся великою рукою її щоки.

— Ох ти ж, Марґо, — промовив він, ледве дихаючи.

Вона перевела погляд униз:

— Блін, Барні. Не…

Барні витягнув шию та нахилився вперед, намагаючись ніжно поцілувати її будь-де в обличчя й при цьому не торкнутися членом, проте все одно торкнувся, вона відсахнулася, поглянула вниз на прозору рідину, що розтяглася намистом між ним і її пласким животом, а тоді штовхнула його в широкі груди передпліччям, якому позаздрив би захисник в американському футболі, ноги Барні підкосились, і він гепнувся на кахельну підлогу.

— Ах ти ж покидьок! — прошипіла Марґо. — Я б мала, бляха, здогадатися. Педрило! Засунь свою штуку знаєш куди…

Барні засовав ногами по слизькій підлозі, підвівся й побіг із душу, натягаючи дорогою одяг на мокре тіло, і геть зі спортивного залу, не сказавши й слова.

Барні мешкав у будівлі неподалік маєтку, колишній стайні з шиферним дахом, яка наразі слугувала гаражем із житловими кімнатами на горищі. Була вже ніч, і Барні клацав по клавішах ноутбука, виконуючи завдання з дистанційних курсів. Він відчув, як затремтіла підлога, коли сходами стало підніматися чиєсь масивне тіло.

Тихий стук у двері. Барні відчинив, і за ними стояла Марґо, одягнена в теплий спортивний костюм і плетену шапочку.

— Можна зайти на хвилинку?

На кілька секунд Барні опустив погляд на свої ноги, а тоді відійшов від дверей.

— Барні, слухай, мені шкода, що так сталося, — сказала вона. — Я трохи запанікувала. Тобто я спочатку створила проблему, а потім запанікувала. Мені подобається з тобою товаришувати.

— Мені теж.

— Я гадала, що ми зможемо стати, ну, розумієш, звичайними друзями.

— Марґо, та годі тобі. Я сам запропонував бути друзями, але ж я, блін, не євнух якийсь. Ти прийшла до мене в душ. Ти запала мені в око, що я можу з цим зробити? Ти приходиш у душ гола, і я бачу дві речі, які мені насправді подобаються.

— Мене і піхву, — сказала Марґо.

Вони розсміялися, хоч самі цього не очікували.

Марґо підійшла до Барні й стиснула його в таких обіймах, від яких у слабшого чоловіка кістки б тріснули.

— Послухай, якби в моєму житті був чоловік, то тільки ти. Але це не моє. Дійсно не моє. Ні зараз, ні потім, ніколи.

Барні кивнув:

— Знаю. Просто з голови вилетіло.

Вони простояли так хвилину, мовчки обіймаючи одне одного.

— Спробуємо бути друзями? — спитала вона.

Барні трохи подумав.

— Ага. Але ти мусиш мені трохи допомогти. Давай домовимось: я зроблю над собою зусилля і спробую забути те, що побачив у душі, а ти мені більше не будеш цього показувати. І цицьок теж не виставляй, як на те пішло. Що скажеш?

— Я можу бути хорошим другом, Барні. Приходь завтра в маєток. Джуді вміє готувати, і я теж.

— Так, але не факт, що у вас це виходить так само добре, як у мене.

— На слабо? — відповіла Марґо.

Розділ 62

Доктор Лектер підніс до світла пляшку «шато-петрю». День тому він поставив її на денце, точно у вертикальну позицію, на той випадок, якщо у вині є осад. Він поглянув на наручний годинник і вирішив, що час це вино відкоркувати.

Ось що доктор Лектер вважав серйозним ризиком, який він залюбки погодився б оминути. Йому не хотілося вчинити необачно. Він бажав насолодитися кольором вина в кришталевому декантері. А що, як він зарано відкоркує пляшку, а потім вирішить, що в процесі декантації не варто втрачати чудодійний винний дух? На світлі було видно трохи осаду.

Він обережно, мов трепанував череп, вийняв корок і поклав вино в апарат для розливу, що пускався в