Мовчання ягнят - Томас Харріс
– Містере Крендлер, доктор Лектер говорив зі мною після того, як відмовився розмовляти з поліцією Балтимора. Може, він так вчинить знов. Містер Кроуфорд гадав…
Крендлер знову зачинив двері, грюкнувши ними надто сильно.
– Офіцере Старлінг, я не маю перед вами звітувати, але послухайте мене. Поради від поведінкової психології мають консультативний характер, так було завжди. Так буде й надалі. У будь-якому разі, Джек Кроуфорд має перебувати на лікарняному з догляду за хворим родичем. Я дивуюся, що йому взагалі вдалося так плідно попрацювати. Він необачно ризикнув, приховав це від сенаторки Мартін, то йому й підрізали крильця. З таким послужним списком незадовго до закінчення кар’єри навіть вона не зможе йому сильно нашкодити. На вашому місці я б не хвилювався щодо його пенсії.
Старлінг трохи збилася з пантелику:
– То у вас є ще один агент, який упіймав трьох серійних убивць? Ви знаєте когось, хто б упіймав хоч одного? Не слід доручати їй цю справу, містере Крендлер.
– Певно, ви здібна дівчинка, інакше Кроуфорд з вами не возився б, тож повторюю ще раз: або ви щось робите зі своїм великим ротом, або я відправлю вас до лав друкарок. Хіба ви не розумієте: перша і єдина причина, з якої вас направили до Лектера, це добути новини, якими ваш директор скористається на Капітолійському пагорбі. Скромний звіт щодо кількох тяжких злочинів, ексклюзивний матеріал від Лектера – він згодовує конгресменам цю інформацію, наче цукерки дітям роздає, коли треба дістати фінансування. І конгресмени ковтають ці факти, смакують їх, немов страви в ресторані. Ви поза грою, офіцере Старлінг, і поза цією справою. Я знаю, що вам видали тимчасове посвідчення. Здайте його мені.
– Мені знадобиться посвідчення, щоб летіти зі зброєю. Револьвер належить Академії.
– Револьвер. Господи. Здасте посвідчення, щойно повернетесь.
Сенатор Мартін, Ґоссадж, технік і кілька поліцейських згуртувалися навколо пристрою з дисплеєм і модемом, підключеним до телефону. Гаряча лінія Національного центру інформації про злочини стежила за прогресом, поки у Вашингтоні обробляли дані від доктора Лектера. Прийшли новини з Національного центру контролю за хворобами в Атланті: сибірку слонової кістки можна підхопити, якщо вдихати пил під час різьблення африканської слонової кістки, яка зазвичай використовується в декоративних руків’ях. У США це хвороба ножарів.
При слові «ножарі» сенаторка Мартін заплющила очі. Вони пересохли та пекли. Вона стиснула в кулаку «клінекс».
Молодий гвардієць, який пустив у дім Старлінг, приніс сенаторці чашку кави. Він так і не зняв капелюха.
Старлінг не збиралась ховатися, чорт забирай. Вона зупинилася перед жінкою та мовила:
– Щасти вам, пані сенаторко. Сподіваюся, з Кетрін усе гаразд.
Сенаторка Мартін кивнула, навіть не поглянувши в її бік. Крендлер підштовхував Старлінг до виходу.
– Я не знав, що їй сюди не можна, – вставив молодий гвардієць, коли Старлінг уже не було в кімнаті.
Крендлер вийшов із нею надвір.
– Я безмежно поважаю Джека Кроуфорда, – сказав він. – Передавайте йому, будь ласка, що нам дуже шкода з приводу… з приводу Белли та всього іншого. А тепер повертаймося до школи та берімося за підручники, так?
– До побачення, містере Крендлер.
Тоді вона лишилася сама на паркінгу, і голова її йшла обертом від відчуття, що вона геть нічого не розуміє в цьому світі.
Вона дивилася, як попід автопричепами й човнами походжає голуб. Він підібрав арахісову шкаралупу й поклав назад. Вологий вітер кучмив пір’я на голові.
Старлінг кортіло поговорити з Кроуфордом. Марнота й дурість можуть вас згубити, так він сказав. Скористайтеся цим часом, щоб загартуватися. Зараз починається найскладніше випробування – не дозволити люті й відчаю завадити вам думати. Це головна риса, яка покаже – здатні ви керувати підлеглими чи ні.
На керування підлеглими їй було начхати. Як на те пішло, то їй було начхати, чи то пак насрати, на посаду спеціального агента Старлінг. Якщо гра ведеться за такими правилами.
Вона подумала про бідолашну, товсту, нещасну мертву дівчину, яка лежала на столі похоронного бюро в Поттері, Західна Вірджинія. Вкривала собі нігті лаком із блискітками – таким самим, як на катерах тих довбаних селюків.
Як її звали? Кімберлі.
Хай мені грець, якщо я заплачу перед цими виродками.
Господи, Кімберлі були всюди, з чотирма вона вчилася в одному класі. І з трьома Шонами. Дівчина Кімберлі зі своїм ім’ям із мильних опер, яка намагалася чепуритися, проколола всі ті дірки у вухах, щоб стати привабливою, прикрашала себе. А Баффало Білл поглянув на її нещасні пласкі груди, наставив між ними дуло й прострелив у ній морську зірку.
Кімберлі, її нещасна, товста сестра, яка депілювала ноги воском. Воно й не дивно – судячи з її обличчя, рук і ніг, шкіра була її найкращою рисою. Кімберлі, чи ти злишся, десь там? Її не шукають сенатори. Не викликають літаків, щоб перевозити по країні божевільних. Але не слід користуватися терміном «божевільні». Їй багато чого не слід робити. Божевільні люди.
Старлінг поглянула на годинник. До літака лишалося півтори години, і вона ще встигне зробити одну дрібничку.
Їй хотілося подивитися в очі доктору Лектеру, коли він промовлятиме «Біллі Рубін». Якщо вона витримає погляд тих дивних бордових очей, якщо вона довго вдивлятиметься туди, де темрява поглинає іскри, то, певно, зможе побачити щось корисне. Вона гадала, що зможе побачити там втіху.
Слава Богу, що посвідчення й досі в мене.
Старлінг виїхала з парковки, лишивши по собі дванадцять футів паленої гуми.
Розділ 35
Кларіс Старлінг поспіхом правила між карколомним потоком автомобілів у Мемфісі, дві люті сльози застигли й висохли на її щоках. Тепер вона почувалася на диво легко та вільно. Предмети в полі зору набули неприродно чітких обрисів, і це свідчило про те, що вона готова пуститись у бійку, тож їй треба слідкувати за своїми діями.
Дорогою з аеропорту вона вже проїжджала повз будівлю старого суду і тепер знайшла її без проблем.
Поліцейські штату Теннессі
