Мовчання ягнят - Томас Харріс

Під раковиною – так, подряпини на стикові труб, де виймали сифон, щоб перевірити його вміст. БРТ дійсно молодці. Ножі негострі. Посудомийку запустили, але посуд із неї не вибрали. У холодильнику лежали переважно пакунки з домашнім сиром та фруктовими салатами. Кетрін Мартін купляла готові страви, ймовірно, в одному певному місці, у ресторані чи магазині неподалік, де їжу купляють, не виходячи з автомобіля. Може, хтось чатував біля того магазину. Варто перевірити.

– Ви від міністерства юстиції?

– Ні, від ФБР.

– Генпрокурор також приїде. Так мені сказали на початку варти. Давно служите в ФБР?

У шухляді для овочів лежала пластикова капустина. Старлінг перевернула її та перевірила потаємну комірку для коштовностей. Порожньо.

– Давно служите в ФБР?

Старлінг поглянула на молодого копа.

– Знаєте що, офіцере. Можливо, мені доведеться поставити вам кілька запитань, коли я закінчу тут усе роздивлятись. І тоді ви мені допоможете.

– Звісно. Якщо я…

– Добре. Отже, поговоримо потім. А зараз мені треба подумати.

– То без проблем.

Спальня була світлою, такою сонячною та сонною, як любила Старлінг. Вона була оздоблена кращими меблями й тканинами, ніж більшість молодих жінок можуть собі дозволити. Коромандельська ширма[149], дві статуетки клуазоне[150] на полицях, гарний секретер із горіха. Два односпальних ліжка, що стояли впритул. Старлінг зазирнула під покривало. Коліщата на лівому ліжку були закріплені, а на правому – ні. Певно, що Кетрін зсуває ліжка в разі потреби. Може, в неї є коханець, про якого не знає хлопець. Може, вони інколи ночують разом. Бо ж їй треба бути вдома, якщо телефонуватиме мама.

Автовідповідач – такий самий, як у Старлінг, звичайний «Phone-Mate». Вона відчинила верхню панель. Касет із вхідними та вихідними дзвінками не було. На їхньому місці лежала записка: «Касети, власність БРТ № 6».

У кімнаті було прибрано, проте трохи неохайно – такий вигляд лишили шукачі з великими руками, чоловіки, які намагалися ставити речі точно на свої місця, але завжди ледь промахувалися. Старлінг знала, що в кімнаті проводили обшук, навіть без слідів дактилоскопічного порошку на всіх гладеньких поверхнях.

Старлінг дійшла висновку, що викрадення жодним чином не могло відбутися в спальні. Найпевніше, Кроуфорд має рацію і Кетрін схопили на парковці. Але Старлінг хотіла познайомитися з нею ближче, а Кетрін жила саме тут. Живе, виправилася Старлінг. Вона тут живе.

У тумбочці біля ліжка знайшлися серветки «Клінекс», телефонна книга, коробка з приладдям для догляду за волоссям і нігтями, а за коробкою – фотоапарат «Поляроїд SX-70» зі спусковим тросиком та невисоким складаним штативом, що лежав поряд. Гм-м-м. Зосереджена, наче ящірка, Старлінг поглянула на фотоапарат. Вона кліпнула, наче ящірка, і не стала його чіпати.

Старлінг найбільше цікавила шафа. Кетрін Бейкер Мартін, «К-Б-М» на штампі пральні, мала багато одягу, і деяке вбрання було досить непоганим. Старлінг упізнала багато лейблів, наприклад із крамниць «Garfinkel’s» і «Britches» у Вашингтоні. Подарунки від мами, сказала собі Старлінг. Кетрін носила якісний класичний одяг двох розмірів, розрахований на дві вагові категорії у 145 та 165 фунтів[151], як прикинула Старлінг, а ще там було кілька пар кризових штанів для товстунів і просторих пуловерів із «Магазину для великих людей». На каркасному стелажі висіло двадцять три пари взуття. Сім пар «Ферраґамо» розміру 1C[152], а також кілька «рібоків» і підтоптані лофери. На горішній поличці лежали легкий наплічник і тенісна ракетка.

Ці речі належали привілейованій дитині, студентці, вчительці-практикантці, яка жила краще за більшість.

У секретері знайшлося багато листів. Розгонисті, кострубаті привітання з Великоднем від колишніх однокласників зі Сходу. Марки, поштові наліпки з адресами. У нижній шухляді – папір для загортання подарунків, ціла пачка з різноманітними кольорами та візерунками. Старлінг пробіглася по ній пальцями. Вона розмірковувала про те, що варто опитати продавців у найближчих магазинах, коли в стосі подарункового паперу її пучки натрапили на аркуш, що видався надто товстим і цупким. Пальці спочатку побігли далі, та потім повернулися. Старлінг натренувалася звертати увагу на аномалії, тож устигла витягти аркуш наполовину, коли опустила на нього погляд. Папір був синій, за текстурою подібний до легкої промокашки, а надрукований візерунок складався з грубо намальованого зображення песика Плуто з мультиків. Дрібні рядочки собак, і всі вони схожі на Плуто, всі відповідного жовтого кольору, але пропорції – злегка викривлені.

– Кетрін, Кетрін, – промовила Старлінг. Вона вийняла з сумки пінцет і опустила аркуш кольорового паперу в пластиковий пакет, який виклала на ліжко – поки що.

Скринька для прикрас на туалетному столику оздоблена шкірою з витиснутим орнаментом – таку можна побачити в будь-якій кімнаті жіночого гуртожитку. Дві передні шухлядки та багатоярусна кришка містили біжутерію, жодних коштовностей. Старлінг загадалася, чи не зберігалися найкращі прикраси в гумовій капустині в холодильнику, а якщо так, то хто їх звідти взяв.

Вона пошукала пальцем під кришкою, і на задній панелі скриньки відчинилася потаємна шухляда. Вона була порожня. Старлінг замислилась, від кого зберігали таємниці ці шухляди – напевне, що не від грабіжників. Вона обмацувала задню панель, намагаючись засунути шухлядку на місце, коли пальці торкнулися конверта, що тримався під нею на клейкій стрічці.

Старлінг надягла пару бавовняних рукавичок і перевернула скриньку. Вона витягла порожню шухляду й зазирнула під нижню панель. Там на малярський скотч було приліплено коричневий конверт, не запечатаний, а просто прикритий. Вона піднесла папір до носа. Від конверта не чулося запаху дактилоскопічного порошку. Старлінг узяла пінцет, щоб розгорнути його й дістати вміст. У конверті лежали п’ять поляроїдних світлин, і вона витягала їх по черзі. На фотографіях були чоловік і жінка, які злягалися. Ані голів, ані облич видно не було. Два знімки зробила жінка, два – чоловік, а ще одну світлину було знято зі штатива, який, імовірно, встановили на тумбочці біля ліжка.

З цих фотографій було важко судити про масштаби, але ті прикметні 145 фунтів на широкому остові – ця жінка напевне була Кетрін Мартін. На пенісі чоловіка виднівся предмет, на перший погляд схожий на кільце, вирізьблене зі слонової кістки. Зображення на світлинах було надто розмитим, аби роздивитися деталі. Чоловікові вирізали апендицит. Старлінг розклала фотографії по окремих пластикових пакетах, а тоді сховала їх у свій власний коричневий конверт. Потім вставила шухляду назад у скриньку.

– Усі коштовності я поклала до себе в клатч, – пролунав голос позаду неї. – Здається, нічого не пропало.

Старлінг поглянула в дзеркало. У дверях спальні стояла сенаторка Рут Мартін. Вона мала змучений вигляд. Старлінг повернулася до неї:

– Вітаю, сенаторко Мартін. Не хочете прилягти