Мовчання ягнят - Томас Харріс

– Він так не вважав, тим паче що йому подобається ризикувати. Так само я зберігав таємниці його друга, Распейла.

– Распейлу було відомо про його вчинки?

– Распейл і сам мав одіозні апетити – він був повністю пошрамований. Біллі Рубін повідомив мені, що має судимість, але до подробиць не вдавався. Лікарняна книжка в нього невелика, нічого особливого, крім одного: Рубін казав, що він якось перехворів на сибірку слонової кістки. Ось і все, що я пригадую, сенаторко Мартін, і я розумію, що вам уже кортить піти. Якщо я ще щось пригадаю, то сповіщу вас.

– Біллі Рубін убив ту людину, чию голову знайшли в машині?

– Гадаю, що так.

– Ви знаєте, хто то був?

– Ні. Распейл називав його Клаусом.

– Решта інформації, яку ви повідомили ФБР, також правдива?

– Правдива настільки, наскільки й та інформація, яку вони повідомили мені, сенаторко Мартін.

– Я домовилася про приміщення для вашого тимчасового перебування в Мемфісі. Ми обговоримо вашу ситуацію, і ви вирушите в «Зарослу гору», щойно це… щойно все владнається.

– Дякую. Мені знадобиться телефон, якщо я щось пригадаю…

– Вам його нададуть.

– І музика. Ґленн Ґульд, «Ґольдберґ-варіації»? Чи це вже занадто?

– Гаразд.

– Пані сенаторко, не довіряйте жодної справи виключно ФБР. Джек Кроуфорд ніколи не веде чесну гру з іншими інстанціями. Так уже повелося серед цих людей. Він прагне здійснити арешт самотужки. Здобути «комірець», як це в них називається.

– Дякую, докторе Лектер.

– Чудовий костюм, – додав він, коли сенаторка виходила за двері.

Розділ 33

Підвал Джейма Ґамба йде від кімнати до кімнати, немов ті лабіринти, що перепиняють нас уві сні. Поки він іще був боязким, а відтоді вже минули цілі життя, містер Ґамб надавав перевагу потаємним кімнатам, розташованим якнайдалі від сходів. Кімнати в найглибших закутках, кімнати з інших життів, яких Ґамб не відчиняв роками. У деяких і досі сиділи, так би мовити, мешканці, хоч звуки з-за дверей уже давно відгриміли та вщухли, запало мовчання.

Інколи рівень підлоги між кімнатами різниться майже на фут. Треба переступати через пороги, пригинатися під склепіннями. Вантажі неможливо перекочувати, важко тягти. Вести когось поперед себе, коли воно спотикається, плаче, просить, б’ється своєю очманілою головою, – важко, навіть небезпечно.

Він набував дедалі більшої мудрості та впевненості, і містеру Ґамбові вже не так кортіло задовольняти свої потреби в потаємних кутках підвалу. Тепер він користується кімнатами біля сходів, великими кімнатами, куди проведено воду та електроенергію.

Зараз у підвалі повна темрява.

З льоху під піщаною підлогою, де сидить Кетрін Мартін, не долинає ані звуку.

Містер Ґамб також тут, у підвалі, але не в цій кімнаті.

Кімната за сходами – чорна як для неозброєного людського ока, але сповнена тихих звуків. Тут струменить вода, гудуть маленькі насоси. Через слабке відлуння кімната видається просторою. Повітря вологе та прохолодне. Пахне зеленню. Тріпотливі крила торкаються щоки, поряд чується клацання. Низький гортанний звук, який висловлює задоволення, людський звук.

У кімнаті немає променів того спектра, який здатне розрізнити людське око, але містер Ґамб – тут, і він добре бачить, хоча все, на що він дивиться, постає у відтінках і тонах зеленого. На ньому пара чудових окулярів нічного бачення (ізраїльські військові надлишки, менш ніж за чотири сотні доларів), і він спрямовує промінь інфрачервоного ліхтарика на сітчасту клітку, що стоїть перед ним. Він сидить на краєчку стільця й заворожено спостерігає, як комаха повзе вгору рослиною за сіткою. Молоде імаго щойно вибралося з розірваної хризаліди, що лежала у вологій землі на підлозі клітки. Комаха обережно лізе по стеблині беладони, шукає місця, щоб розгорнути свої мокрі молоді крила, поки зібгані за спиною. Вона обирає горизонтальну гілочку.

Містер Ґамб мусить нахилити голову, щоб усе побачити. Потроху крила сповнюються кров’ю й повітрям. Але вони так само зліплені над спинкою комахи.

Минає дві години. Містер Ґамб майже не ворушиться. Він вимикає та знову вмикає інфрачервоне світло, аби щоразу дивуватися прогресу. Щоб згаяти час, він пускає промінь кімнатою – на свій великий акваріум, повний рослинного розчину для дублення. Там, на шаблонах і каркасах, стоять його нещодавні здобутки, наче уламки класичних статуй, що здаються зеленими крізь товщу морської води. Промінь переходить до великого поцинкованого робочого стола з металевою опорою, умивальником зі спинкою та водостоками, потім ковзає лебідкою, що висить над столом. Під стіною – довгі промислові раковини. Усе в зелених картинках інфрачервоного фільтра. Тріпотіння, поле зору перетинають фосфоресцентні смуги, маленькі хвости комет, які лишають по собі молі, що вільно літають у кімнаті.

Він вчасно переводить погляд на клітку. Великі крила комахи зведені над спиною, візерунки ховаються та викривляються. Тепер вона опускає крила, огортає ними тільце, і проступає знаменитий малюнок. Зі спини молі позирає людський череп, майстерно виведений на волохатій лусці. Під притемненою банею черепа – чорні дірки очей та широкі вилиці. Під ними пролягає темрява, наче кляп, що оперізує обличчя над щелепою. Череп зависає над плямою, схожою на верхню половину тазового пояса.

Череп, покладений на тазові кістки, які природа випадково накреслила на спинці молі.

Містер Ґамб відчуває, як усередині стає так добре, так легко. Він нахиляється вперед, ніжно дмухає на міль. Вона скидає вгору гострий хоботок і розлючено пищить.

Він тихо йде зі своїм ліхтариком до кімнати з льохом. Розтуляє губи, щоб стишити дихання. Йому не хочеться псувати собі настрій галасом із ями. Скельця його окулярів розташовані на вузеньких трубочках, що стирчать, наче крабові очі на стеблинках. Містер Ґамб знає, що ці окуляри не дуже привабливі, але з ними він чудово проводить час у темному підвалі, грає у свої підвальні ігри.

Він схиляється над льохом і спрямовує в яму невидимий промінь.

Сировина лежить на боці, скрутилася, немов креветка. Здається, вона спить. Біля неї стоїть помийне відро. Вона не стала знову дуріти й рвати нитку, намагаючись підтягнутися, видираючись вгору похилими стінами. Уві сні вона притуляє до обличчя кутик матраца й смокче великий палець.

Споглядаючи Кетрін, пробігаючи по ній світлом ліхтарика від голови до ніг, містер Ґамб готується до реальних проблем, які чекають на нього попереду.

Обробляти людську шкіру збіса важко, особливо якщо у вас такі високі стандарти, як у містера Ґамба. Треба прийняти кілька важливих інженерних рішень, і перше – де розташувати блискавку.

Він ковзає променем по спині Кетрін. Зазвичай він вшиває застібку на спину, але як тоді він вбере на себе цей костюм самотужки? Про таку послугу нікого не