Ганнібал - Томас Харріс

Пʼєро й Томмазо, які й самі були один одному братами, полишили його в спокої. На гірському пасовищі співали пташки.

З будинку вийшов Оресте Піні, однією рукою застібаючи ширинку й розмахуючи другою з телефоном.

— Отож, ви впустили Лектера. Не щастить тобі.

Здавалося, Карло його не чув.

— Слухай, ще не все пропало. Ще все може вийти як годиться, — сказав Оресте Піні. — Тут Мейсон на дроті. Йому знадобилося simulado[92]. Запис, який він зможе показати Лектеру, коли реально його впіймає. Бо ми ж усе приготували. І тіло в нас є — Мейсон сказав, це якийсь головоріз, що ти його найняв. Каже, ми можемо просто, е-е, просунути його під огорожу, коли свині вийдуть, і поставити ту плівку з криками. Ось, поговори з Мейсоном.

Карло повернувся й поглянув на Оресте, наче той з місяця звалився. Зрештою він узяв мобільний. Поки він говорив із Мейсоном, його обличчя яснішало, і на Карло немов зійшов спокій. Він склав мобільний телефон.

— Готуйся, — мовив він.

Карло переговорив із Пʼєро й Томмазо, а тоді з допомогою оператора вони перенесли домовину під навіс.

— Не підносьте поки ближче, щоб в об’єктив не потрапило, — сказав Оресте. — Спершу знімемо, як тварини бігають, а потім перейдемо до справи.

Помітивши під навісом рух, з укриття вийшли перші свині.

— Giriamo! — гукнув Оресте.

І ось вони побігли, дикі свині, брунатні та сріблясті, високі, людині по пояс, з широкими грудьми, з довгою щетиною, вони рухалися зі швидкістю вовка на своїх маленьких ратицях, розумні оченята сяяли на пекельних обличчях, масивні шийні м’язи вигравали під гребенем настовбурчених щетинок на спині, такій сильній, що вони піднімали на великих гострих іклах людину.

— Pronti! — крикнув оператор.

Вони три дні нічого не їли, тому за першими свинями потяглася ще одна шеренга, не виказуючи жодного страху до чоловіків, які стояли за огорожею.

— Motore! — скомандував Оресте.

— Partito! — заволав оператор.

Свині зупинилися за десять ярдів від навісу і, риючи копитами землю, вишикувалися в лінію, у частокіл із копит та іклів, посередині — вагітна самка. Вони кидалися вперед і відступали назад, як у спорті, й Оресте схрестив пальці рамкою, взявши їх у кадр.

— Azione! — загорлав він до сардинців.

Карло підійшов до нього ззаду, устромив ніж між сідниць і потягнув лезо вгору, від чого режисер закричав, а тоді схопив його за стегна й кинув уперед головою в загін. Свині кинулися на здобич. Оресте спробував підвестися на ноги, став на одне коліно, але самка вдарила його під ребра, і він повалився плазом на землю. Свині напустилися на нього з виском і гарчанням, два кабани вгризлися в обличчя, відірвали щелепу й переламали її, наче грудну дужку в курки. І попри це Оресте знову спробував стати на ноги, але впав на спину, підставивши свиням незахищений живіт, махаючи руками й ногами понад щетинистими спинами. Оресте кричав навіть без щелепи, не в змозі сформувати звуки в слова.

Карло почув постріл і озирнувся. Оператор покинув свою ввімкнену камеру й спробував утекти, проте не настільки швидко, щоб уникнути рушниці Пʼєро.

Свині вже почали заспокоюватися, розтягаючи по кутках шматки.

— Пішов ти в сраку зі своїм аzione, — мовив Карло й сплюнув на землю.

ІІІ. У НОВИЙ СВІТ

Розділ 41

Мейсона Верджера оточувала дбайлива тиша. Слуги поводилися з ним так, наче в Мейсона дитина померла. Коли хтось запитав, як він почувається, Верджер відповів, що так, наче щойно відвалив купу грошей за мертвого даґо[93].

Поспавши кілька годин, Мейсон забажав, аби в ігрову кімнату при його спальні привели дітей, а тоді доправили до нього на розмову одного чи двох найбільш проблемних, але саме проблемних наразі не знайшлося, і Мейсонів постачальник із нетрів Балтимора не мав часу довести кількох дітлахів «до кондиції».

Коли з дітьми нічого не вийшло, він наказав своєму помічникові Корделлу нівечити парчевих коропів і кидати їх в акваріум вугру, доки вугор об’ївся донесхочу й сховався у свою печеру, доки вода скаламутилась, сповнилась рожевими й сірими плямами та веселковими, золотистими лусочками.

Мейсон спробував був помучити свою сестру Марґо, але вона зникла в спортивному залі й годинами ігнорувала повідомлення, які він слав їй на пейджер. Марґо була єдиною людиною на фермі «Мускусний щур», яка наважувалась ігнорувати Мейсона.

Короткий, істотно відредагований фрагмент відеозапису смерті Рінальдо Пацці, який відзняв один із туристів, показали у вечірніх суботніх новинах, ще до того, як убивцею визнали доктора Лектера. Подекуди зображення спеціально розмили, щоб уберегти глядачів від анатомічних подробиць.

Секретар Мейсона відразу ж узявся за телефон, щоб добути не відредагований, а вихідний запис. Його доправили гелікоптером за чотири години.

Це відео мало цікаве походження. Під час смерті Рінальдо Пацці двоє туристів знімали Палаццо Веккіо на камери. Один запанікував і в момент падіння вихнув камеру вбік. Другий, швейцарець, міцно тримав камеру протягом усієї події, навіть устиг перемістити об’єктив, коли електричний шнур почав крутитися та смикатись.

Оператор-аматор на прізвище Віґґерт, який працював клерком у патентному бюро, побоювався, що поліція вилучить у нього відеозапис й італійська телерадіокомпанія RAI отримає його задарма. Він одразу зателефонував своєму юристові до Лозанни, вирішив оформити авторські права на відеоряд, а потім, обравши найвищу запропоновану ціну, продав права телевізійній новинній службі АВС за умови виплати відсотків від кожного показу. Права на послідовну публікацію знімків у пресі США відійшли спочатку газеті «New York Post», а потім — «Народному базікалу».

Відеозапис одразу зарахували до класичних жахливих видовищ на кшталт фільму Запрудера, убивства Лі Гарві Освальда та самогубства Едґара Болджера[94], і Віґґерт дуже пошкодував, що продав права зарано, ще до того, як у злочині звинуватили доктора Лектера.

Мейсон отримав повну, нередаговану копію відеозапису Віґґертової відпустки. Ось швейцарська родина Віґґертів слухняно обертається навколо Давидових тестикул у Галереї Академії, ще до тих подій у Палаццо Веккіо.

Мейсон передивлявся запис єдиним виряченим оком, і його мало цікавив дорогий шмат м’яса, що смикався на кінці електричного дроту. Також його не цікавив невеличкий урок історії від «La Nazione» та «Corriere della Sera» про те, що двох представників роду Пацці повісили й викинули на мотузці з одного й того самого вікна з різницею в п’ятсот двадцять років. Але дещо захопило