Ганнібал - Томас Харріс

Обладунок, верхня частина якого вкрита подібним до повсті шаром пилу, позирає вниз на вівтар, де саме закінчується меса. Від ладану здіймається дим, проходить крізь порожнє забороло.

На службі присутні тільки троє: дві старі жінки, обидві в чорному, і доктор Ганнібал Лектер. Усі троє приймають причастя, і доктор Лектер дещо неохоче торкається губами чаші.

Священик завершує благословення та зникає в глибині церкви. Жінки йдуть. Доктор Лектер продовжує свої молитви, доки не лишається у вівтарній частині храму на самоті.

Піднявшись на органну галерею, доктор Лектер може спокійно нахилитися через поруччя, простягти між рогами руку й підняти пильне забороло на шоломі диявольського обладунку. Усередині за край нагрудного панцира почеплено гачок, на ньому — нитка, а на нитці — пакунок, що висить там, де мало б бути серце. Доктор Лектер обережно витягає пакунок.

У згортку: паспорт найкращого бразильського виробництва, посвідчення, готівка, банківські книжки, ключі. Він кладе пакунок під руку, під плащ.

Доктор Лектер не має звички за чимось жалкувати, проте зараз йому шкода покидати Італію. У палаццо Каппоні ще лишилися манускрипти, які йому хотілося б знайти й прочитати. Він би залюбки ще грав на клавірі і, можливо, писав музику. Він, певно, готував би для дружини Пацці, коли б вона подолала свою скорботу.

Розділ 39

Кров іще скрапувала з підвішеного тіла Рінальдо Пацці, запікалася й диміла на гарячих прожекторах під Палаццо Веккіо, коли поліцейські викликали пожежну бригаду, щоб зняти труп.

Pompieri[91] скористалися висувною драбиною на одній зі своїх вантажівок. Як завжди, практичні й упевнені, що чоловік уже мертвий, вони без поспіху почали діставати Пацці. Делікатна справа, у ході якої довелося підібрати висячі кишки ближче до тіла та обмотати всю масу сіткою і тільки потім прикріпити мотузку, щоб спустити труп додолу.

У той момент, коли при землі небіжчика прийняли в простягнуті руки, репортери «La Nazione» зробили чудовий знімок, який багатьом читачам нагадав великі полотна зі сценою зняття з хреста.

Поліцейські лишили зашморг на шиї, щоб зняти відбитки пальців, а потім перерізали товстий електричний шнур по центру петлі, щоб зберегти вузол.

Більшість флорентійців були переконані, що ця смерть є видовищним суїцидом, і постановили, що Рінальдо Пацці зв’язав собі руки на манер тюремних самогубців, проігнорувавши той факт, що ноги в нього теж були зв’язані. Не минуло й години, а на місцевому радіо вже повідомляли, що Пацці зробив собі ножем харакірі й на додачу повісився.

Поліцейські відразу збагнули, у чому річ: перерізані ремені на балконі, ручний візок, у Пацці пропала зброя, свідки розповідали, що Карло забігав у Палаццо, а за палацом наосліп пронеслася фігура в кривавому савані. Усі ці факти говорили про те, що Пацці вбили.

Тоді італійська публіка вирішила, що слідчого вбив Il Mostrо.

Квестура розпочала з нещасного Джироламо Токки, якого колись засудили як II Mostrо. Його схопили вдома й повезли геть, а дружина знову вила на дорозі. Алібі в нього було залізне. Він на той час під наглядом священика попивав у кав’ярні «рамазотті». Токку звільнили у Флоренції, і йому довелося повертатися до Сан-Касіано на автобусі, ще й самому оплачувати проїзд.

Протягом перших годин після події допитали співробітників Палаццо Веккіо, а тоді взялися за членів Студіоло.

Поліція не могла знайти доктора Фелла. По обіді в суботу ним уже зайнялися впритул. У Квестурі пригадали, що Пацці доручили розслідувати зникнення попередника доктора Фелла.

Клерк із управління карабінерів доповів, що кілька днів тому Пацці роздивлявся в них permesso di soggiorno. Папку на доктора Фелла з фотографіями, негативами та відбитками пальців узяли на вигадане ім’я, запис, судячи з усього, був зроблений рукою Пацці. В Італії ще немає єдиної комп’ютеризованої бази даних, і permesso часто зберігаються в місцевих відділках.

У записах міграційної служби знайшовся номер Феллового паспорта, який викликав подив у Бразилії.

Проте поліцейські ніяк не могли визначити справжню особу доктора Фелла. Вони зняли відбитки з витків на зашморгу, а також із кафедри, ручного візка та з кухні в палаццо Каппоні. Художників було вдосталь, і за лічені хвилини поліцейські отримали ескіз обличчя доктора Фелла.

До ранку неділі за італійським часом флорентійський дактилоскопіст ретельно, крок за кроком, визначав, що на кафедрі, на зашморгу й на кухонному приладді доктора Фелла в палаццо Каппоні — відбитки однієї руки.

Відбиток великого пальця Ганнібала Лектера, що стояв на плакаті в штабі Квестури, лишився непоміченим.

Відбитки з місця злочину направили в Інтерпол у неділю ввечері, і вони звичним шляхом потрапили до штаб-квартири ФБР у Вашингтоні поміж семи тисяч інших відбитків із місць злочинів. Коли флорентійські відбитки потрапили в автоматизовану систему класифікації, то видали такий збіг, що в кабінеті помічника директора відділу ідентифікації пролунала сигналізація. Офіцер, якому випала нічна зміна, побачив, як із принтера виповзають пальчики та обличчя Ганнібала Лектера, й одразу зателефонував помічникові директора, який спершу зв’язався з директором, а потім — із Крендлером з міністерства юстиції.

Мейсонів телефон задзвонив о пів на другу ночі. Той удав подив і зацікавленість.

Телефон Джека Кроуфорда задзвонив о першій тридцять пʼять. Він покректав і перекотився на порожню, примарну половину подружнього ліжка, де колись спала його покійна дружина Белла. Там було прохолодно, Кроуфорду стало легше думати.

Кларіс Старлінг останньою дізналася про те, що доктор Лектер знову скоїв убивство. Вона повісила слухавку й довго нерухомо лежала в темряві, очі пекло — чому, вона так і не зрозуміла, але й не заплакала. Дивлячись угору з подушки, вона бачила у вирі темряви його обличчя. Звісно, то було старе обличчя доктора Лектера.

Розділ 40

Пілот санітарного літака відмовився сідати в маленькому аеропорті Арбатакса без диспетчерської служби, тим паче в темряві. Вони приземлилися в Кальярі, заправилися пальним і почекали ранку, а тоді злетіли над узбережжям у мальовничому світанку, який надавав мертвому обличчю Маттео оманливого рожевого відтінку.

На злітній смузі в Арбатаксі на них чекала вантажівка з труною. Пілот почав сперечатися за гроші, і Томмазо довелося втрутитись, аби Карло не натовк тому пику.

Три години гірською трасою, і вони вдома.

Карло усамітнився під грубим дерев’яним навісом, який він збудував разом із Маттео. Усе було готове, камери стояли на місцях, щоб відзняти смерть Лектера. Карло стояв під навісом, збудованим руками Маттео, і дивився на себе у величезне дзеркало в стилі рококо, що висіло над загоном для тварин. Він роззирнувся навколо, на колоди, що вони разом пиляли, згадав великі