Ганнібал - Томас Харріс

Старлінг таке вже бачила.

Тепер, коли вона поставила під сумнів культ технічної майстерності, де ж їй брати сили?

У цих поневіряннях, у в’їдливій одноманітності днів вона почала придивлятися до форм предметів. Почала довіряти підсвідомій реакції на речі, не намагаючись їх вирахувати чи обмежити за допомогою слів. Приблизно тоді ж вона помітила, що змінилася її звичка сприйняття. Раніше вона спочатку читала супровідний напис, а потім дивилася на зображення. А тепер бувало так, що вона не читала написів узагалі.

Колись вона гортала журнали мод потайки, з відчуттям провини, наче то порнографія. Зараз вона почала сама собі зізнаватися, що в цих картинках є дещо, від чого в ній прокидався голод. Десь у глибині свого розуму, поцинкованого лютеранами для захисту від іржі розпусти, вона почувалася так, наче піддається солодкому збоченню.

Старлінг дійшла б такої тактики в будь-якому випадку з плином часу, але тут їй допомогли кардинальні зміни, що відбувалися в ній: вони підігнали її ближче до ідеї, що пристрасть доктора Лектера до ексклюзиву, до товарів вузького ринку може стати спинним плавцем чудовиська, що прорізає водну гладінь і привертає увагу.

Використовуючи й порівнюючи комп’ютеризовані списки покупців, Старлінг, мабуть, змогла б вийти на одну з його вигаданих особистостей. Для цього вона мала дізнатися про його вподобання. Пізнати його так, як не знав більше ніхто в цьому світі.

Що мені відомо про його вподобання? Йому подобається музика, вино, книги, їжа. І йому подобаюсь я.

Першим кроком у розвитку смаку має бути готовність довіряти власній думці. У сфері музики, їжі й вина Старлінг доведеться вивчати досвід доктора, дізнаватися, що він споживав у минулому, але принаймні в одній сфері вони були на одному рівні. Автомобілі. Старлінг була фанаткою автівок — це міг би сказати кожен, хто бачив її машину.

Ще до свого падіння доктор Лектер мав «бентлі» з суперчарджером. Саме суперчарджером, а не турбіною. Зроблений на замовлення суперчарджер з обʼємним нагнітачем типу «Рутс», щоб не втрачалася тяга на низьких обертах. Старлінг швидко збагнула, що ринок «бентлі», модифікованих на замовлення покупця, дуже малий, тож повторний вихід на нього пов’язаний з деяким ризиком.

Що б він купив зараз? Вона розуміла, які відчуття йому подобаються. Великий восьмициліндровий двигун із нагнітачем і змінним робочим об’ємом, м’який, без різких перепадів між передачами. Що б вона купила собі на теперішньому ринку?

Без варіантів — «ягуар XJR» седан із суперчарджером. Вона надіслала факси дистриб’юторам «ягуара» на Східному та Західному узбережжях, запитавши звіти щотижневих продажів.

Які ще вподобання мав доктор Лектер, що про них відомо Старлінг?

«Йому подобаюсь я», — подумала вона.

Він так швидко відреагував на її недолю. Навіть якщо брати до уваги затримку листа через службу переадресації. Шкода, що ниточка з франкувальним апаратом обірвалася — цим лічильником у громадському місці міг скористатися будь-який злодюжка.

Скільки потрібно часу, щоб випуск «Народного базікала» дістався Італії? Бо саме звідти він дізнався про негаразди Старлінг, газету знайшли в палаццо Каппоні. Може, у цього скандального таблоїда є сторінка в Інтернеті? Окрім того, якщо доктор мав комп’ютер в Італії, то міг прочитати звіт про перестрілку на публічному сайті ФБР. Про що можна дізнатися з комп’ютера доктора Лектера?

У списку особистих речей, знайдених у палаццо Каппоні, ніякого комп’ютера не було.

Проте дещо вона таки бачила. Старлінг дістала фотографії з бібліотеки палаццо Каппоні. Ось знімок гарного стола, за яким він писав їй листа. А на столі — комп’ютер. Точніше, ноутбук «Філіпс». На подальших знімках його вже не було.

З великими труднощами, за допомогою словника, Старлінг склала текст факсу для флорентійської Квестури:

Fra le cose personali del dottor Lecter, c’è un computer portatile?[96]

Отож, маленькими кроками Кларіс Старлінг почала переслідувати доктора Лектера коридорами його смаків і була впевнена в цьому маршруті, хоча, може, без великих на те підстав.

Розділ 43

Асистент Мейсона Верджера Корделл одразу впізнав специфічний почерк, бо ж тримав на своєму столі зразок у рамочці. То був поштовий папір з готелю «Ексельсіор» у Флоренції.

Як і велика кількість багатіїв, яким випало жити в епоху Унабомбера[97], Мейсон мав власний флуороскоп для кореспонденції, подібний до тих, що в поштових відділеннях США.

Корделл натягнув рукавички й перевірив лист. Флуороскоп не виявив жодних дротів чи батарейок. Згідно з чіткими інструкціями Мейсона він скопіював лист і конверт на ксероксі, тримаючи папір пінцетом, а перед тим, як узяти копію та віднести її Мейсонові, одягнув нову пару рукавичок.

Ось що було написано знайомим каліграфічним почерком доктора Лектера:

Дорогий Мейсоне!

Дякую, що призначив таку велику винагороду за мою голову. Я б навіть радив її збільшити. Як система завчасного попередження винагорода працює краще за радар. Вона спокушає урядовців по всьому світі нехтувати службовими обов’язками та ганятися за мною самотужки, а результати сам бачиш.

Власне, я пишу, щоб освіжити тобі пам’ять на предмет твого колишнього носа. У тому натхненному інтерв’ю про шкідливість наркотиків, що ти на днях дав журналу «Ladies’ Home», ти стверджуєш, що згодував свій ніс разом із рештою обличчя двом песикам, Скіппі й Споту, що вихляли хвостами в тебе біля ніг. Це не так: ти сам його з’їв, на закуску.

Судячи з того, з яким хрумкотом ти його жував, я б сказав, що консистенція була подібною до курячих шлуночків. «На смак як курятина!» — ти сам тоді зауважив. Мені цей хрумкіт нагадав звуки, що я чув у бістро, коли французи наминали салат «ґезьє»[98].

Ти цього не пам’ятаєш, Мейсоне?

До речі, про курятину — під час терапії ти мені розповідав, що коли розбещував тих бідних дітей у літньому таборі, то з’ясував, що від шоколаду тобі уретру пече. Цього ти також не пригадуєш, правда?

Тобі не здається, що ти колись розповів мені багато такого, про що наразі не пам’ятаєш?

Між тобою і Єзавеллю, Мейсоне, є одна паралель. Ти ж знавець Біблії, то мусиш пригадати, що собаки з’їли обличчя Єзавелі, та й усю решту, після того як євнухи викинули її з вікна.

Твої люди могли вбити мене просто на вулиці. Але ти захотів отримати мене живцем, так? Від твоїх головорізів ішов