Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

— Ні, ну ці двоє — точно занадто тупі для того, аби жити.

Вимкнув.

— Рей, а де ті дробовики, з яких ви стріляли у Ґріффіт-парку?

— Вони… Чорт забирай, та немає в мене ніяких дробовиків!

— А де «меркурій» сорок дев’ятого року випуску?

— Він… він у надійному місці.

— Агов, Рею. Кажи, де тачка? З такої лялі очей не можна спускати.

— Я ж сказав — у надійному місці!

Ед гучно вдарив по поверхні столу двома долонями.

— Продав? Кинув десь? Рею, ця машина проходить по орієнтуваннях у кримінальній справі. Рею, ти ж не думаєш…

— Яка ще кримінальна справа?!

— Розкажи — а я заплачу. Де машина?

— Не скажу!

— Де дробовики?

— У мене ніяких… Я не знаю!

— Де машина?

— Не скажу!

Ед бахнув кулаком по столу.

— Чому, Рею? Тому що там в багажнику зброя і гумові рукавички? Тому що там сумочки та гаманці, а всі сидіння заляпані кров’ю? Послухай-но, впертий скурвий сине, я тебе від газової камери намагаюся врятувати. Твоїм корешам нічого не загрожує, вони неповнолітні, а ось у тебе інша ситуація. За те, що ви наробили, когось неодмінно покарають.

— Я не розумію, про що ти!

Рей зітхнув.

— Гаразд, змінімо тему.

Коутс знову закурив.

— Не подобаються мені твої теми.

— Рею, навіщо ти сьогодні о сьомій ранку спалював одяг?

— Що? — здригнувся Коутс.

— Що чув. Тебе, Лероя і Тайрона заарештували сьогодні вранці. І одягу, у якому ви ходили вчора, не знайшли. Є свідок, який бачив, як близько сьомої ранку ти палив багато одягу. Додай сюди ще той факт, що машину, на якій ви їздили із Лероєм і Тайроном минулої ночі, ти кудись сховав. Рею, все дуже погано, але якщо ти мені розповіси щось цікаве, що можна було б передати окружному прокурору, то в потрібний момент я обов’язково заступлюся за тебе: «Солодкий Рей — не покидьок, як його півники-другани». Рею, просто розкажи мені щось.

— Та що я можу розповісти? Я невинний, а ти мені справу шиєш.

Ед увімкнув зв’язок із кімнатами № 2 та 3.

— Дивись, друже, ти вже наговорив про Лероя і Тайрона дуже багато поганих речей. Зокрема, те, що вони — наркомани. Може, знаєш, де вони купують наркотики?

Коутс втупився в підлогу.

— Окружний прокурор, — сказав Ед, — торговців наркотою ненавидить. А із Джеком Вінсеннсом ти вже й сам познайомився.

— Довбаний псих.

Ед засміявся.

— Еге ж, Джекові трохи клямку зриває. Особисто я вважаю, що в нас вільна країна, і, якщо хтось хоче зруйнувати своє життя наркотиками — прапор їм у руки і попутного вітру. Але Джек із новим окружним прокурором добрі приятелі, і обидва вони ненавидять пушерів. Рею, вистачить одного імені. Усього лише одного імені, яке я передам прокурору.

Коутс жестом показав йому нахилитися ближче; Ед вимкнув динаміки і подався вперед.

— Роланд Наваретт, — прошепотів Солодкий Рей, — мешкає на Банкер-Гілл. Тримає нічліжку для тих, хто втік із в’язниці, і барижить доксорубіцином — ці таблетки ще називають «червоні дияволи». І це не заради подачки від прокурора, це для того, аби Тайрон хлібало своє завалив.

Ед увімкнув зв’язок.

— Гаразд, Рею. Ти розповів, що барбітурати Лерою і Тайрону продає Роланд Наваретт — ну, хоча б якийсь прогрес. Але я бачу, що ти переляканий до смерті, бо знаєш, що тобі пряма дорога — до газової камери, і навіть не спитав, за що. Рею, та в тебе просто на шиї висить табличка із написом «ВИНЕН».

Коутс похрустів пальцями; його погляд неспокійно забігав кімнатою. Ед вимкнув динамік.

— Змінімо тему, Рею.

— Ок, як щодо бейсболу, мудило?

— Ні, краще про дівок. Ти трахнув когось минулої ночі або просто вилив на себе море парфумів, щоб уникнути парафінового тесту?

Коутса кинуло