Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

Із «сестричкою» він вгадав: Коутс заворушився. Взяв сигарету, затягнувся, закашлявся.

— Ти мене за гомика маєш? Я ніколи з пацанами…

— Знаю, синку, — посміхнувся Ед.

— Який я тобі «синку», ти, мудило? Сам ти «сестричка»!

Ед розсміявся.

— Ну, я не заперечуватиму, ти вже сидів, знаєш, як там все відбувається. Знаєш, я добрий поліцейський, який намагається із тобою просто поговорити. Цей довбаний Тайрон — я ж майже йому повірив. Мабуть, Дентон мені по казанку-таки добряче настукав. Як я тільки міг повестися на таку чухню?

— Га? На що повестися?

— Гаразд, проїхали. Давай-но про інше поговоримо, Рею. Навіщо тобі дробовики?

Коутс тремтливими руками потер шию.

— Які ще дробовики?

Ед нахилився до нього ближче.

— Дробовики, з яких ти зі своїми корешами стріляв у Гріффіт-парку.

— Уперше чую про якісь там дробовики.

— Уперше чуєш? А звідки у Лероя і Тайрона в кімнаті взялася коробка з-під патронів?

— А мені по фіг, це їхні справи.

Ед хитає головою.

— Ох і падлюка цей Тайрон. Ти сидів із ним у колонії для неповнолітніх «Казістас», так?

— Ну, і що з того? — стенув плечима Коутс.

— Нічого, Рею. Просто думаю вголос.

— А чого ти все про нього згадуєш? Тайронові справи — то справи Тайрона.

Ед непомітно намацав під столом кнопку зв’язку із третьою кімнатою.

— Солодкий, Тайрон розповів мені, що якраз у «Казітасі» з тебе зробили «сестричку». Ну, ти сам себе захистити не зміг, тому знайшов собі великого білого татка, який взяв тебе під крилечко. Він сказав, що тебе і «Солодким» прозвали за те, що надто вже вправно ти смокчеш.

Коутс вдарив кулаком по столу. Ед натиснув кнопку.

— А що, не так було, Рею?

— Це я давав, а Тайрон приймав! У нашій камері паханом був я! А Тайрон був «сестричкою». Підставлявся за цукерки! Причому це з доброї волі!

Ед вимкнув зв’язок із сусідньою кімнатою.

— Гаразд, Рею. Змінімо тему. Як по-твоєму, за що вас заарештували?

Коутс покрутив у пальцях сигаретну пачку.

— Дупля не ріжу. Може, за те, що стріляли в межах міста або ще щось таке. Що Тайрон каже про це?

— Рею, Тайрон мені багато чого наговорив, але пропоную уже до справи перейти. Де ти був о третій годині минулої ночі?

Коутс закурив.

— Я був удома. Спав.

— Під кайфом був? Бо Тайрон і Лерой, судячи з усього, були під кайфом, вони навіть проспали, як тебе заарештовували. Нічогенькі такі друзі: Тайрон тебе гомиком обзиває ні за що ні про що, а поки тебе якийсь лягавий лупцює, обидва сплять, мов ховрахи. Я думав, що ви, кольорові, одне за одного горою. То що, був під кайфом, Рею? Ти не міг винести того, що наробив, тому прийняв дозу…

— Що я наробив? Ти про що? Яка доза! Це Тайрон з Лероєм на колесах сидять, а не я!

Ед натиснув кнопки зв’язку із кімнатами № 2 та 3.

— Рею, у «Казітасі» ти захищав Тайрона і Лероя, чи не так?

Коутс закашлявся, випустивши велику хмару диму.

— А що робити було? Тайрон під всіх лягав, як остання давалка, а Лероя затравили так, що він ледве з даху не кинувся і без кінця глушив самопальне бухло, від якого осліпнути — як з горбка скотитися. А взагалі, користі від цих сраних негрів, як від довбаних псів.

Ед знову натиснув на кнопки, вимкнувши зв’язок.

— Я чув, тобі подобається стріляти по собаках.

— Від них користі жодної, — знизав плечима Коутс.

— Навіть так? А про людей ти такої самої думки?

— Що ти маєш на увазі?

Знову увімкнув зв’язок.

— Ну, про Лероя і Тайрона ти щойно якраз у такому ключі висловився.