Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

До відділка «Голлівуд» надійшло вже чотири заявки, так що слухайте уважно. Справа в тому, що упродовж останніх двох тижнів були регулярні скарги на те, що в районі Ґріффіт-парку тусується повна машина молодих негрів, які стріляли в повітря з дробовиків. Цих шибайголів так і не знайшли, але свідки стверджують, що вони їздять на «меркурії» 1948—1950-х років випуску фіолетового кольору. А годину тому один з хлопців лейтенанта Сміта, опитуючи людей, знайшов свідка: торговець газетами заявив, що бачив фіолетовий «меркурій» 1948—1950-х років сьогодні вночі на парковці біля «Нічної сови», близько третьої години ночі.

Присутні в кімнаті пожвавилися, стало гамірно.

— Панове, слухайте далі. У списках розшуку такий автомобіль не значиться, тому дуже сумнівно, аби злочинці скористалися із викраденої машини. Від автоінспекції ми отримали повний перелік власників «меркуріїв» випуску 1948—1950-х років по всьому штату. Для цієї моделі фіолетовий був оригінальним кольором, до того ж вона була особливо популярна серед чорношкірої молоді. На весь штат Каліфорнія зареєстровано більше 1600 таких автомобілів, і в Південній Каліфорнії на білих зареєстровано лише кілька таких автомобілів. У самому ж Лос-Анджелесі таких машин, що належать афроамериканцям, 156 штук. Вас тут сидить трохи більше сотні. Ми склали список: домашні та робочі адреси. Хлопці з відділка «Голлівуд» зараз вивчають досьє на предмет колишніх приводів до суду. Я хочу, щоб ви розділилися на п’ятдесят команд по двоє осіб і кожна команда допитала трьох осіб. У відділкові «Голлівуд» встановлять спеціальний телефонний апарат, тому, якщо знадобиться раптом інформація за старими адресами або зв’язками, телефонуйте туди. Знайдете підозрюваних — також тягніть їх туди. Ми підготуємо кілька кімнат для допитів і з головним слідчим також визначимося. Зараз лейтенант Сміт роздасть вам завдання, а потім ще кілька слів скаже начальник Паркер. Питання?

— Сер, хто буде вести розслідування? — закричав хтось.

— Сержант Ед Екслі, відділок «Голлівуд», — відповів Ґрін.

Почулися обурені вигуки та незадоволений свист. До мікрофона вийшов Паркер.

— Досить балачок. Джентльмени, ідіть і впіймайте їх. За необхідності — застосовуйте силу.

Бад посміхнувся. Усе зрозуміло: негрів можна мочити безкарно. 

Розділ 18

Список Джека:

Джордж Єлбертон, чоловік, чорний, Саут-Біч, № 9781; Леонард Тімоті Бідвелл, чоловік, чорний, Саут-Дюкенс № 10062; Дейл Вільям Прітчфорд, чоловік, чорний, Саут-Норманді № 8211.

Тимчасовим напарником Джека став сержант Кел Дентон, колишній наглядач у в’язниці штату Техас.

До негритянських районів вони попрямували машиною Дентона, по радіо вже крутили якийсь джазець про «Бійню у “Нічній сові”». Дентон не замовкав — усе триндів про цього Леонарда Бідвелла, який, виявляється, виступав у другій напівсередній вазі, і Дентон бачив, як він всі десять раундів протримався проти Кіда Ґелівана, а це вам не іграшки! Джек не міг припинити думати про втрачену нагоду повернутися до Відділу боротьби з наркотиками: Боббі Індж та Крістін Берджерон накивали п’ятами, в інших хлопців із команди теж ніяких зачіпок не з’явилося. Фото оргій — вони були по-своєму прекрасні. Але йому зіпсували все розслідування якісь вилупки, які грохнули шістьох осіб заради пари сотень баксів. Він досі відчував на язику смак скотчу, а в голові відлунювали слова Сіда Гадженса: «Секрети є в усіх…»

Спершу вони вийшли на своїх нишпорок — і на Дентонових, і на його власних. Стійки для чищення взуття і більярдні, перукарні, церкви — усюди є свої люди, яким можна сунути в долоню банкноту і яких можна залякати або просто поговорити.

Вони промоталися негритянським кварталом чотири години, але ніякої конкретики так і не отримали: якісь пацани на фіолетовому «меркурії» їздили, квасили дешеве бухло, потроху розбишачили, але імен ніхто так і не назвав. Отже, довелося повертатися до списку.

Саут-Біч № 9781 — хижка, вкрита рубероїдом, перед будинком стояв фіолетовий «меркурій». Без коліс, іржавий міст втонув у траві. Дентон припаркувався.

— Може, вони так собі хочуть алібі забезпечити? Роззули автівку після нальоту на «Нічну сову», аби ми подумали, що вони нікуди нею не могли поїхати.

Джек похитав головою.

— Дивись, трава обплела гальмівні накладки. Ні, ця колимага минулої ночі до Голлівуду точно не їздила.

— Думаєш?

— Зуб даю.

— Ти впевнений?

— Упевнений.

Дентон попрямував на Саут-Дюкенс — там виявилася іще одна вкрита рубероїдом халупа. Біля будинку стояв фіолетовий «меркурій» — блискучі довгасті опуклості продовжували крила, стояли нові бризковики, на капоті красувалася табличка із написом «Фіолетові язичники». Вони піднялися на ґанок і натрапили на величезну боксерську грушу.

— А ось і твій боксер, — сказав Джек.

Дентон посміхнувся; Джек підійшов ближче й натиснув кнопку дзвінка. Ізсередини загавкав пес — судячи з голосу, то був справжнісінький монстр. Дентон стояв трохи осторонь, одночасно