Помста професора Моріарті - Джон Едмунд Гарднер
— В ініціалах?..
— Ну, ну, ну, — відповів Холмс. — Ще ближче.
— У прізвищі?..
Холмс хвилину пильно дивився на Кроу.
— Цілком слушно, — нарешті мовив він. — Моріарті міг розважатися і так. «Мадіс» — це…
— Проста перестановка літер у слові «Мідас»! Цар Мідас!
— Саме так, — коротко кинув Холмс. — Професор намагається накопичити велике багатство. Поки що не буду робити припущень, для чого саме… Хоча…
Повернувшись до свого кабінету в Скотленд-Ярді, Кроу сів писати багатослівну доповідну Комісарові. Разом з доповідною він подав прохання дозволити йому поїхати до Нью-Йорка для консультацій з кримінальною поліцією та, по змозі, допомогти затримати так званого «сера Джеймса Мадіса» й викрити його як професора Джеймса Моріарті. Кроу дав також указівку сержантові Теннеру проаналізувати всі записи про двох братів Джекобсів. Закінчуючи розмову з сержантом, Кроу всміхнувся й сказав:
— Був такий янкі, поет Лонгфелло, який писав: «Жорна Господні мелють повільно, але напрочуд ретельно». Так от, мій юний Теннере, нам, кримінальній поліції, мабуть, доведеться позмагатися в цьому з Господом.
Теннер пішов виконувати завдання. Із записів він дізнався, що обидва брати Джекобси зо два роки тому відбували термін ув'язнення у виправному закладі в Колдбат-Філдзі. А позаяк в'язниця була закрита, Теннер подумав, що братів перевели до Слотергаусу — виправного будинку в Сурреї. Йому й на думку не спало, що Вільям та Бертрам Джекобси давно втекли і в цей самий час роблять перший крок у підготовці плану такої помсти, яка може схитнути фундамент не тільки злочинного світу, а й цілого суспільства. Брати Джекобси належали до найближчого оточення професора Моріарті.
Тим часом доповідна виявилась переконливою. За два дні його викликав Комісар, і цього ж тижня Кроу обережно натякнув Сильвії, що десь через місяць мусить їхати до Америки в службових справах. Сильвія не зраділа перспективі лишитися самій у Лондоні. Вона попервах тамувала відразу до чоловікової роботи, яка забирала його від неї. Але відраза швидко змінилася страхом, що коханий Ангус, подорожуючи до далекого континенту, може опинитися в небезпеці. Протягом останнього тижня перед його від'їздом вона кілька разів упадала в істерику, бо бачила вві сні свого чоловіка серед юрби червоношкірих і кожен з них нахвалявся особисто зняти з нього скальп. Правду кажучи, Сильвія Кроу не зовсім розуміла, що таке скальп, а тому нічні кошмари ставали ще страшніші, якісь незбагненно еротичні.
Ангус Кроу вмовляв дружину не хвилюватися, запевняв, що не має наміру зустрічатися ні з якими індіанцями. Він сподівався перебути відрядження переважно в Нью-Йорку, місті, яке навряд чи надто відрізняється від їхнього Лондона. Але, побачивши дерев'яні причали нью-йоркського порту, зрозумів, що різниця між ними, як між крейдою та сиром у відомому прислів'ї. Деяка схожість, звичайно, була, але суто поверхова.
Кроу прибув до Нью-Йорка в перший тиждень березня, але ще тиждень чи й більше не міг звикнути до метушні міста, яке швидко розросталось.
Дружині він писав: «Хоча загальноприйнята мова в Америці англійська, почуваю себе тут іноземцем більше, ніж будь-де в Європі. Не думаю, що тобі б тут сподобалось».
Незвичайним, на думку Кроу, був стиль тутешнього життя. Як і Лондон, Нью-Йорк віддзеркалював глибоку прірву між процвітанням та занепадом і являв собою дивовижну мішанину багатства, жвавої торгівлі та принизливої бідності, десятків різних мов та багатьох кольорів шкіри, неначе населення всієї Європи було перемішане в плавильному казані, а потім звалене в цьому далекому кутку світу. І все ж, навіть у тих районах міста, які, здавалося, мали не тільки запах, а й присмак бідності, Кроу помічав чіткі обриси надії, відсутньої в подібних районах Лондона. Ніби пульс життя міста вселяв її в найбільш убогі квартали.
Кроу швидко відчув, що поліція й тут має ті самі проблеми, тож із цікавістю слухав розповіді про злочинні банди, якими, здавалося, кишить місто, та про гострі суперечки між різними расовими групами. Більшість злочинів, як і пороків, що лежали в їхній основі, були копією лондонських. За тиждень Кроу вже зустрічався з підприємцями, залізничними магнатами, банкірами та юристами, що було йому потрібно для розшуку «сера Джеймса Мадіса». Кроу вважав їх так само жорстокими, як і недоброї слави урвиголови нью-йоркського «дна».
Бувши обізнаний з методами Моріарті та досвідом своїх колег у Лондоні, Кроу мав можливість подивитись на справу з нового погляду. Він не торкавсь особи Мадіса, розпитуючи тих, хто мав стосунок до справи, яку газети назвали «велике залізничне шахрайство», а попервах більше цікавивсь описом та враженням від трьох співдиректорів — Пайка та двох «Джекобі». Поступово, годинами терпляче розпитуючи нетерплячих, прикро вражених бізнесменів, Кроу вже міг намалювати в думці портрети всіх трьох, а також самого «сера Джеймса Мадіса». Отже, в кінці травня Кроу був цілком певний, що саме професор Джеймс Моріарті виступав у ролі клятого Мадіса, а Спір та два його прихвосні — в ролі співдиректорів.
Пошуки повели далі, до Ричмонда, в штат Вірджинія, де була штаб-квартира Мадіса-Моріарті протягом останніх, вирішальних тижнів афери. На кінець липня Кроу розгадав ще одну загадку. Простеживши за переїздами Мадісової зграї, він виявив, що, перед тим як зникнути, вони виїхали з Ричмонда до Омахи. На цьому слід урвався. Замовивши в Омасі на одну ніч кімнати в готелі «Блекстоун», всі четверо наче випарились.
Тим часом Кроу був переконаний, що Моріарті не залишив Америки, й настала черга генеральної прокуратури. Разом з начальником слідчого відділу поліційного управління Нью-Йорка він поїхав до Вашингтона, звідти всім офіцерам було дано вказівку негайно доповідати про появу незнайомого бізнесмена з трьома партнерами, підозріло прихильними до злочинних елементів.
Минали тижні, а ніяких повідомлень про таку групу не надходило. В середині вересня Кроу вирішив був уже вертати додому, де на нього чекала дружина, але якось увечері телеграма з генеральної прокуратури змусила його ринутись до Вашингтона. В Сан-Франциско з'явився багатий француз Жак Мунір, який дуже швидко налагодив
