Помста професора Моріарті - Джон Едмунд Гарднер

Під кінець медового місяця він помирився з Сильвією, а в Лондоні так занурився в буденщину сімейного життя та невідкладних справ у Скотленд-Ярді, що Моріарті поступово відійшов на задній план.

Тим часом візити до Шерлока Холмса ще більше переконали його в тому, про що він давно думав: криміналістові, крім спеціальних знань, потрібна нова організація. Столична поліція дуже повільно впроваджувала нові методи роботи. Наприклад, дактилоскопію, яка вже широко застосовувалась на континенті, в Англії не було прийнято до початку 1900-х років. Тому Кроу почав користуватися своїми власними методами й налагоджувати особисті контакти. Коло його помічників швидко ширшало. Серед них був хірург лікарні святого Варфоломія з великим досвідом патологоанатома та ще один лікар-токсиколог з лікарні Гая. Часто подружжя Кроу вечеряло з першокласним хіміком із Гемпстеду, а в сусідньому респектабельному Сейнт-Джонс-Вуді Ангус Кроу вряди-годи відвідував колишнього злодія-зломщика, який щасливо доживав свій вік на нечесно надбані статки. У Гаундсдічі Кроу знав двох колишніх кишенькових злодіїв, а потайки від місіс Кроу — ще й десяток чи півтора морально хитких жінок, які теж постачали йому інформацію.

Були й інші: в Сіті — знавець коштовного каміння, творів мистецтва, золотих та срібних виробів: у Веллінгтонських казармах — три-чотири офіцери, які розумілися на різних видах зброї; з ними Кроу підтримував постійний зв'язок.

Коротко кажучи, старанно працював, твердо вирішивши стати найкращим слідчим лондонської поліції.

Невдовзі професор Моріарті знову виник на обрії.

У понеділок 5 січня 1896 року Комісар одержав листа з Нью-Йорка від начальника слідчого відділу тамтешнього поліційного управління й попросив декого, в тому числі й Кроу, ознайомитися з текстом.

Лист був написаний 12 грудня минулого року. В ньому значилось:

«Сер!

Проаналізувавши випадки, які трапилися в Нью Йорку з вересня по листопад, ми дійшли висновку, що ряд фірм та окремих осіб стали жертвами шахрайства.

Коротко суть справи така. В серпні 1894 року британський фінансист сер Джеймс Мадіс відрекомендувався низці підприємців, торговельних компаній, банків та фінансових організацій Нью-Йорка. Він заявив, нібито займається новою системою управління комерційними залізницями. З основами системи було ознайомлено інженерів-залізничників деяких найбільш відомих компаній. Сер Джеймс Мадіс пропонував докорінну зміну методів експлуатації парових транспортних засобів, що гарантує не лише більшу оборотність локомотивів, але й сталіші прибутки.

Він показав плани й документи, які свідчили, що ця система, за його пропозицією, вже діє у вашій країні, на заводі неподалік Ліверпуля. Його метою було заснувати компанію в Нью-Йорку, щоб систему могли легко впровадити наші залізничні корпорації. Вдосконалювати її мали на заводі, спеціально побудованому новоствореною компанією.

Фінансові організації, банки, залізничні компанії та окремі підприємці вклеїли в організацію нового товариства близько чотирьох мільйонів доларів. Його очолив сам сер Джеймс та обрана підприємцями рада директорів, до складу якої ввійшли також три призначені Мадісом англійці.

У вересні цього року сер Джеймс заявив, нібито потребує відпочинку, й виїхав з Нью-Йорка до друзів у штат Вірджинія. Протягом наступних шести тижнів до Ричмонда по кілька разів виїжджав кожен з тих трьох англійців — членів ради директорів. Нарешті, в останній тиждень жовтня вони всі троє подалися до Ричмонда, де мали намір пробути тиждень чи й більше.

Наприкінці листопада, занепокоєна браком вістей од Мадіса та його британських колег, рада зажадала ревізії бухгалтерських документів та звітності й, виявивши нестачу двох з половиною мільйонів доларів, звернулася до нас.

Пошуки Мадіса та його колег виявились марними, і тому я звертаюся до вас із проханням допомогти одержати будь-які відомості про особу вищезгаданого сера Джеймса Мадіса…»

Далі йшов опис зовнішнього вигляду й особливих прикмет Мадіса та його зниклих співдиректорів, а також кілька інших подробиць.

З приводу цього листа в кабінетах Скотленд-Ярду та міської поліції було багато жартів. Про сера Джеймса Мадіса ніхто, звичайно, не чув. Навіть поліцаїв може розважити зухвале шахрайство, особливо якщо вклепалися поліційні сили іншої держави.

Кроу теж дозволив собі посміхнутись, та, коли перечитав листа ще раз, нахмурив брови, збагнувши, що тут ідеться про Моріарті.

В листі три британські директори компанії були названі Вільям Джекобі, Бертрам Джекобі та Алберт Пайк. Опис вигляду всіх трьох збігався з портретами тих, хто мешкав у Стивентон-Голлі. Кроу також відразу зіставив близькі значенням прізвища Алберта Пайка та Алберта Спіра, того, хто одружився з Бриджит Койлі в Стивентоні. Зухвала гра на прізвищах була важливою ознакою, що вказувала на професора Моріарті. Особа ж самого Моріарті потребувала уваги. За описом поліційного управління Нью-Йорка, Мадіс був міцний, ставний чоловік близько сорока років, мав руде волосся і слабкий зір, тому постійно носив окуляри в золотій оправі. Для Кроу це великого значення не мало. Ще коли висліджував Моріарті в Лондоні, він добре знав, що той може прибрати будь-яку личину. Кроу вже дійшов логічного висновку й знав напевно, що під виглядом високого похмурого чоловіка, якого приймали за знаменитого Моріарті, автора трактату про теорему Бінома та праці «Динаміка астероїда», ховалась інша особа, найбільш вірогідно — молодший брат справжнього професора.

І ось далі, в стислому описі сера Джеймса Мадіса, був один факт, що стверджував — він і є Наполеоном злочинного світу.

У своєму листі співробітник поліційного управління Нью-Йорка зазначав: «Повільний рух голови з боку на бік, звичка, що, подібно нервовому тику, може бути неконтрольованою».

— Я певен, це він, — сказав Кроу Шерлокові Холмсу.

Ознайомившись із листом, він попросив дозволу великого детектива відвідати його наступного дня, і Холмс, вірний своєму слову, знайшов для Ватсона якесь доручення, щоб лишитись із Кроу вдвох. Кроу трохи хвилювався, під час минулої зустрічі його бентежив стан Холмса. Великий детектив був змарнілий, нетерплячий і дражливий. На сьогодні ж він, здавалося, відновив свої фізичні сили й розумову енергію.

— Я певен, це він, — повторив Кроу, вдаривши кулаком у долоню. — Я абсолютно певен!

— Навряд чи це наукова дедукція, мій любий Кроу, хоча я схильний з вами погодитися, — жваво сказав Холмс. — Дані