Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой
Джек влаштував у помешканні справжній розгром: у вітальні, спальні, ванній, кухні; перевернув полиці, поперекидав килими, розніс туалет. І раптом йому на думку спало: повні сміттєві баки обабіч вулиці — пан або пропав.
Від його зустрічі із Інджем минуло менше півтори години: це стерво навряд чи побігло просто додому. Він же, мабуть, повертався якимись околицями та бічними вуличками, плутаючи сліди, і не ризикнув сісти в машину, припарковану неподалік. Звичайно, він розумів, за що його намагалися заарештувати — за його старі грішки чи за порнуху. Він також розумів, що не можна допустити, аби його взяли із журналами на руках. Возити це все добро у машині — страшенний ризик, бо ж легко нарватися на обшук. Тому залишалися тільки сміттєві баки перед будинком.
Джек вибіг на тротуар і кинувся до баків — у спину йому лунав дитячий сміх. Один бак, другий, третій, четвертий, п’ятий, і ще два — за рогом. На останньому не було кришки; з нього визирав край чорного глянцевого аркуша.
Джек чимдуж побіг у той бік.
Просто нагорі лежали цілих три журнали. Джек схопив їх і прожогом повернувся до машини, увімкнувши склоочисники — дітлахи намалювали йому щось на лобовому склі. Ті самі голлівудські пейзажі у тлі, Боббі Індж із хлопцями та дівчатами, відверті сцени із невідомими красунями. До середини третього журналу фотографії зробилися вже зовсім непристойними: оргії, ланцюжки із тіл, десятки людей на вкритій покривалом підлозі. Відділені від тіл кінцівки: червоні потоки з відрубаних рук і ніг. Джек напружив очі й розгледів, що кров намальована червоним чорнилом, а самі знімки редаговані — очевидно, кінцівки штучні, та й кров лягає на підлогу занадто витонченими завитками.
Побачене збило його з пантелику — уся ця чорнильна кров і решта. Джек намагався бодай когось упізнати, але аж до останньої сторінки не зустрів жодного знайомого обличчя. Там він побачив, як Крістін Берджерон злягається із власним сином, стоячи на роликових ковзанах на подряпаній дощатій підлозі.
Розділ 16
До його поштової скриньки вкинули фотографію, на якій було зображено переляканого та закривавленого сержанта Еда Екслі. Підпису на звороті не виявилося, але в ньому не було й потреби: негатив залишився у Стенсленда та Вайта як страховка на випадок, якщо Ед надумає їх здати.
Шоста ранку. Ед сам у кімнаті для інструктажу. Садна на підборідді свербіли; через те, що зуби хитаються після удару, він не може нормально поїсти. Уже більше тридцяти годин пройшло, а руки в нього й досі тремтять.
Ось і розплата.
Він нічого не сказав батькові; не можна було допустити, аби чутки докотилися до Паркера з Відділу внутрішніх розслідувань. Бо тоді Бад Вайт почне мститися по-справжньому: він — людина Дадлі Сміта, той забрав його до себе у Відділ убивств і, очевидно, планує зробити з нього свого головного помічника. А ось Стенсленд набагато вразливіший: на випробувальному терміні, працює на Ейба Тайтелбаума, раніше був одним із биків Мікі Коена. Алкаш, який коли-небудь обов’язково повернеться до тюрми.
Що ж, Ед також зможе дати здачі.
За гроші з материних запасів він найняв двох хлопців з офісу шерифа. Ці двоє мали сісти йому на хвоста — і нехай тільки він спробує бодай трошки порушити правила умовного звільнення.
О-о-о, тоді він дізнається, де раки зимують.
Ед взявся за папери. Шлунок йому крутило: він давно не їв, кобура із паском тягнула вниз завеликі штани. Раптом динамік вибухнув страшним голосом:
— Увага! Бар «Нічна сова», один-вісім-два-чотири по Черокі! Масове вбивство! Код три!
Ед схопився на рівні ноги, відштовхнувши убік стілець. На місці нікого із детективів більше не було — цей випадок його.
На розі Голлівуд і Черокі було повно патрульних автомобілів; копи відгороджували стрічками місце злочину. Нікого з хлопців у цивільному не було — схоже, він і справді прибув найпершим.
Ед вимкнув сирену і вийшов з машини. До нього тут же підбіг патрульний.
— Завалили купу людей. Можливо, серед жертв є й кілька жінок. Це я їх знайшов, заїхав кави випити, а на дверях табличка «Зачинено у зв’язку із хворобою». Чуваче, «Нічна сова» взагалі ніколи не зачиняється. Усередині було темно, і я вже тоді почав підозрювати, що сталося щось недобре. Екслі, це, взагалі-то, не твоя ділянка, тут мають хлопці з центру бути, тому…
Екслі мовчки відштовхнув його й попрямував до дверей. На них і справді була табличка: «Зачинено завдяки хворобі». Ед увійшов і спробував одразу закарбувати в пам’яті усе побачене.
Довге прямокутне приміщення. Праворуч — ряд столиків із чотирма стільцями при кожному. На стінах — фотошпалери з малюнком із совами на ньому. На підлозі — лінолеум у шахову клітинку. Ліворуч — барна стійка і з десяток високих стільців біля
