Ганнібал - Томас Харріс

За сидіннями були охайно складені ножиці по металу з довгими ручками, маленька ланцюгова пилка, хірургічна пилка, пластикові мішки на застібці, складаний верстат «блек-н-декер», щоб зафіксувати доктору руки, та скриня для авіадоставки DHL, уже оплачена з розрахунку шість кілограмів докторової голови плюс по кілограму на кожну руку.

Якщо в Карло буде шанс записати різню на відеокасету, то він був цілком упевнений, що, аби побачити, як доктора Лектера ріжуть живцем, Мейсон заплатить додатково, навіть після того, як відстебне мільйон доларів за голову та руки. Заради цього Карло придбав собі хорошу відеокамеру, разом з освітлювачем і триногою, а також навчив Маттео основ операторської справи.

Обладнання для захоплення здобичі отримало стільки ж уваги. Пʼєро й Томмазо майстерно вправлялися з сіткою, наразі складеною охайно, мов парашут. Карло зарядив спеціальну рушницю шприцом із такою кількістю транквілізатора ацепромазину, яка б за секунду поклала тварину розміром із доктора Лектера. Раніше Карло розповів Рінальдо Пацці, що почне з рушниці, яка стріляє мішечками з картеччю, вона також заряджена й напоготові, але якщо трапиться нагода, то він устромить шприц у сідницю чи ногу доктора Лектера, і «бінбеґ» не знадобиться.

Викрадачі пробудуть зі своєю здобиччю на материковій частині Італії не більш ніж сорок хвилин — рівно стільки часу потрібно, щоб доїхати до аеропорту в Пізі, де на них уже чекатиме санітарний літак. Флорентійська злітна смуга ближча, але суден там сідає небагато, і приватний літак привертав би більше уваги.

Менш ніж за півтори години вони вже будуть на Сардинії, де комітет із урочистого прийому доктора вже знемагає від голоду.

Карло зважив усі обставини у своїй розумній смердючій голові. Мейсон аж ніяк не дурень. Умови оплати призначено таким чином, щоб Рінальдо Пацці ніхто не нашкодив — Карло отримає неповну суму, якщо надумає вбити Пацці й присвоїти всю винагороду собі. Мейсону був не потрібний галас, який зчиниться навколо мертвого поліцейського. Краще робити так, як хоче Мейсон. Але Карло аж дрижаки пробирали від думки про те, що б він отримав кількома ударами бензопили, якби вийшов на доктора Лектера сам-один.

Він перевірив бензопилу. Вона ввімкнулася з першої ж спроби.

Карло швидко переговорив із напарниками й поїхав у місто на маленькому motorino, озброєний лише ножем і рушницею з транквілізатором.

Зранку доктор Ганнібал Лектер зайшов із галасливої вулиці до «Фармачії ді Санта Марія Новелла», в одне з найпахучіших місць на землі. Кілька хвилин він постояв, закинувши назад голову й заплющивши очі, вдихаючи аромати чудових лосьйонів, кремів і мила, а також інгредієнтів із майстерні. Портьє знав його в обличчя, а продавці, які зазвичай ставляться до клієнтів дещо зверхньо, обслуговували доктора з великою пошаною. За місяць, протягом якого доктор Фелл мешкав у Флоренції, він зробив покупок не більше ніж на сотню тисяч лір загалом, проте обирав і поєднував аромати й екстракти з дивовижним чуттям, яке вдовольняло смаки цих продавців пахощів, що на життя заробляли носом.

Саме для того, щоб не позбавляти себе цього задоволення, доктор Лектер не змінював форми носа ринопластикою, тільки зовнішніми колагеновими ін’єкціями. Для нього повітря було забарвлене ароматами, такими ж яскравими й живими, як кольори, і він міг накладати їх один на одного й розмивати, мов малював у техніці «алла прима»[83]. Тут нічого не нагадувало в’язниці. Тут повітря ставало музикою. Тут були бліді сльози смоли босвеллія, що чекали на екстракцію, бергамот, сандал, кориця й мімоза, які зливалися в єдине ціле, переважаючи над ґрунтовними нотками справжньої амбри, цибетину, бобрового струменя й екстракту мускусного оленя.

Інколи доктор Лектер потурав власній ілюзії, що може чути запахи долонями, руками й щоками, що аромати просякають у його тіло. Що він чує запах обличчям і серцем.

З поважних анатомічних причин запахи зберігають спогади краще, ніж будь-які інші чуття.

Саме тут до доктора Лектера приходили видіння й уривки з пам’яті, поки він стояв під м’яким світлом великих ламп «Фармачії» в стилі ар-деко і дихав, дихав, дихав. Тут нічого не нагадувало в’язниці. Окрім… що це? Кларіс Старлінг, чому? Це не «L’Air du Temps», який він ухопив, коли вона відкрила сумочку біля ґрат його камери в божевільні. Не той запах. Такі парфуми не продаються тут. І не лосьйон, яким вона мастила шкіру. А! Sapone di mandorle. Відоме мигдальне мило цієї «Фармачії». Де він чув цей аромат? У Мемфісі, коли вона стояла перед його кліткою, коли він на мить торкнувся її пальця, перед утечею. Отже, Старлінг. Чиста, багата на текстури. Вибілена, висушена сонцем, напрасована. Отже, Кларіс Старлінг. Захоплива й ласа. До нудоти щира й до абсурду віддана своїм принципам. Гострий від природи розум. М-м-м-м.

З іншого боку, погані спогади доктора Лектера асоціювалися з неприємними запахами, і тут, у «Фармачії», він, можливо, як ніколи віддалявся від тих смердючих чорних кам’яних льохів під палацом пам’яті.

Усупереч заведеному порядку, цієї сірої п’ятниці доктор Лектер накупив багато мила, лосьйонів та олій для ванни. Кілька пакунків він забрав із собою, доручивши «Фармачії» доправити решту після того, як самостійно підписав транспортні етикетки виразним, каліграфічним дрібним почерком.

— Чи не бажає Dottore вкласти записку? — поцікавився продавець.

— Чому б і ні? — відповів доктор і опустив у коробку згорнутий малюнок грифона.

«Фармачія ді Санта Марія Новелла» прилягає до монастиря на віа Скала, і набожний Карло зняв капелюха, ховаючись під образом Діви Марії біля входу. Він помітив, що коли з «Фармачії» хтось виходив і прочинялися внутрішні двері у фойє, потік повітря за секунду розчахував половинки зовнішніх дверей. Таким чином, Карло мав час сховатися й непомітно стежити за клієнтами, що полишали крамницю.

Коли надвір вийшов доктор Лектер зі своїм портфелем, Карло встиг причаїтися за розкладкою продавця листівок. Доктор вирушив далі у справах. Проходячи повз Діву Марію, він підвів голову. Ніздрі розширилися, коли він поглянув на статую та вдихнув повітря, наче щось винюхував.

Карло вирішив, що то був побожний жест. Він замислився, чи доктор Лектер вірує, як це часто трапляється з божевільними. Можливо, під кінець він змусить доктора проклинати Бога — Мейсонові це має сподобатися. Звісно, перед тим доведеться відіслати богомольного Томмазо геть.

* * *

Увечері Рінальдо Пацці написав дружині листа, до якого додав власну поетичну спробу — сонет, який він скомпонував і не наважився віддати ще в ту пору, коли вони тільки почали