Ганнібал - Томас Харріс

— Він спритний із ножем, б’є низько.

— Вогнепальну має?

— Не знаю. Ніколи не використовував, наскільки мені відомо.

— Я не хочу, щоб його довелося брати в машині. Мені він потрібен просто на вулиці, і щоб людей поменше навколо.

— Як ти його братимеш?

— То моя справа.

Карло відправив до рота оленячий зуб і взявся згризати хрящі, час від час висовуючи кістку поміж губів.

— Це й моя справа, — мовив Пацці. — Як ти його вкладеш?

— Оглушу кулею «бінбеґ», пов’яжу в сітку, а тоді вже можна зробити укол. Треба буде швидко перевірити йому зуби на той випадок, якщо він заховав у них отруту.

— Він читатиме на зборах лекцію. Початок о сьомій у Палаццо Веккіо. Якщо в п’ятницю він працюватиме в капелі Каппоні в Санта-Кроче, то звідти до Палаццо Веккіо піде пішки. Ти знаєш Флоренцію?

— Добре знаю. Дістанеш мені перепустку в старе місто для автомобіля?

— Так.

— У церкві я його не братиму, — сказав Карло.

Пацці кивнув.

— Краще хай він з’явиться на зборах, а тоді його ще тижнів два ніхто не шукатиме. Я маю привід провести його до палаццо Каппоні після зборів…

— Не хочу брати його в нього ж удома. То його територія. Він її знає, а я — ні. Він пильнуватиме, озирнеться біля дверей. Мені він потрібен на тротуарі, не в будинку.

— Тоді слухай: ми вийдемо з центрального входу Палаццо Веккіо, вихід на віа деї Леоне вже буде закрито. Підемо по віа Нері й перейдемо річку через Понте алле Ґраціе. На другому боці, перед музеєм Бардіні, ростуть дерева, вони затуляють світло ліхтарів. Там тихо в таку годину, коли заняття вже скінчилися.

— Тоді домовимося перед музеєм Бардіні, але я можу вправитися й раніше, якщо трапиться нагода, ближче до Палаццо, або ще раніше, вдень, якщо він сполохається й спробує втекти. Імовірно, ми будемо в кареті «швидкої». Будь із ним, доки я не влучу, а тоді тікай від нього чимдуж.

— Я хочу, щоб його вивезли з Тоскани, перш ніж із ним щось трапиться.

— Повір мені, він зникне з лиця землі, вийде ногами вперед, — відповів Карло, посміхнувшись своєму маленькому жарту, висуваючи крізь посміх оленячий зуб.

Розділ 35

Ранок п’ятниці. Маленька кімната на горищі палаццо Каппоні. Три побілені стіни — голі. На четвертій стіні висить велика Мадонна тринадцятого століття школи Чімабуе. Велетенська Богоматір у маленькій кімнаті, вона похилила голову під характерним кутом, мов допитлива пташка, і позирає мигдалевидними очима на невеликого чоловіка, що спить під картиною.

Доктор Ганнібал Лектер, ветеран тюремних і лікарняних лежаків, нерухомо лежить на вузькій постелі, склавши на грудях руки.

Він розплющує очі й одразу повністю прокидається, сон про його сестру Мішу, давно вже мертву й перетравлену, безперешкодно перетікає в теперішнє пробудження: небезпека тоді, небезпека зараз.

Відчуття небезпеки перебиває йому сон не більше, ніж убивство кишенькового злодюжки.

Тепер одягнений для виходу у світ, стрункий та бездоганний у своєму костюмі з темного шовку, він вимикає датчики руху нагорі біля сходів для прислуги й спускається у великі, просторі зали палаццо.

Наразі він може вільно пересуватись у всеосяжній тиші численних кімнат палацу, насолоджуватися п’янкою свободою після стількох років ув’язнення в підвальній камері.

Як фрески на стінах Санта-Кроче й Палаццо Веккіо насичені думкою, так і повітря в бібліотеці Каппоні бринить для доктора Лектера невидимою присутністю, коли він працює біля високої стіни з комірками, де лежать манускрипти. Він обирає кілька скручених пергаментів, здуває з них пил, і порошинки рояться в сонячному промені, наче мертві, які вже теж перетворилися на пил, поспішають розповісти таємниці долі — як своєї, так і його власної. Доктор працює плідно, проте без зайвого поспіху, складає необхідні речі в портфель, збирає книжки та ілюстрації для лекції, яку читатиме сьогодні ввечері перед Студіоло. Він іще стільки всього хотів би прочитати.

Доктор Лектер розкриває свій ноутбук і, з’єднавшись із всесвітньою мережею через факультет криміналістики Міланського університету, перевіряє домашню сторінку ФБР за адресою www.fbi.gov, як це може зробити кожна приватна особа. Він дізнається, що дату слухання юридичного комітету щодо невдалого наркорейду Кларіс Старлінг іще не призначено. У нього немає необхідних паролів доступу, аби переглянути свою справу у ФБР. Зі сторінки розшуку особливо небезпечних злочинців на Лектера дивиться його власне колишнє лице, обабіч якого розташувалися палій та підривник.

Доктор Лектер бере зі стосу пергаментів яскравий таблоїд і дивиться на фотографію Кларіс Старлінг на першій сторінці, торкається пальцем її обличчя. У руці з’являється блискуче лезо, мов виростає з плоті на заміну шостому пальцю. Ніж називається «гарпія», зубчасте лезо має форму кігтя. Воно ріже папір «Народного базікала» так само легко, як розрізало стегнову артерію цигана — лезо зайшло та вийшло з жертви так швидко, що доктору Лектеру навіть не знадобилося його витирати.

Доктор Лектер вирізає обличчя Кларіс Старлінг і приклеює на чистий аркуш пергаменту.

Він бере ручку й легко та плавно виводить на пергаменті тіло крилатої левиці — грифон із обличчям Старлінг. Під малюнком він пише своїм особливим, дрібним каліграфічним почерком: «Кларіс, чи замислювалася ти коли-небудь, чому філістимляни тебе не розуміють? Тому що ти є відповіддю на загадку Соломона: ти мед у тілі левиці».

За п’ятнадцять кілометрів у фургоні, безпечно припаркованому під високою кам’яною стіною десь в Імпрунеті, Карло Деоґрасіас перебирає своє обладнання, поки його брат Маттео відпрацьовує на мʼякому моріжку серію прийомів дзюдо з двома іншими сардинцями, Пʼєро й Томмазо Фальчіоне. Брати Фальчіоне спритні й дуже сильні — у минулому Пʼєро недовго грав за професійну футбольну команду «Кальярі». Томмазо колись учився на священика й непогано володіє англійською. Інколи він молиться зі своїми жертвами.

Карло цілком законно орендував білий фургон «фіат» із римськими номерами. Уже готові вивіски з написом «OSPEDALE DELLA MISERICORDIA»[82], які він збирався почепити з обох боків автівки. Стіни й підлога вистелені ущільнювачами, якими користуються під час переїзду, на випадок якщо жертва почне відбиватись у фургоні.

Карло мав намір здійснити цей проект точно так, як хотів Мейсон, але якщо план не спрацює і йому доведеться вбити Лектера в Італії й скасувати зйомку в Сардинії, то він не розгубиться. Карло знав, що зможе прирізати доктора Лектера й відокремити голову та руки від тіла менш ніж за хвилину.

Якщо і стільки часу в нього не буде, то можна буде відрізати пеніс і один палець — разом з аналізом ДНК це стане достатнім доказом. Запаковані в пластик